Навіщо виходити з декрету раніше?

  • 2746

Я спробувала вийти на роботу майже “на екваторі” декрету (тобто малій виповнилось рік і сім місяців), і це зробило моє життя кращим (чого і вам всім бажаю). І погана – не все так просто (про це поговоримо в кінці статті).

Відразу ж скажу: це все – винятково мій досвід, і, в принципі, все індивідуально. Просто ділюся спостереженнями)

Почнімо з хорошого. Писала цей матеріал у символічний день – саме минуло трохи більше як місяць із моменту мого виходу з декрету, і я отримала свою “першу” зарплатню. Можу сказати – фантастичне відчуття (і вже трохи призабуте), і річ зовсім не у сумі (вона невелика, зважаючи на обставини). Діло в тому, що я вже не просто мама, а копірайтер, креативщик, офісний планктон, жіночка на каблах, може, навіть випивачка всього офісного кулера, порушниця ПДР і “та така чорненька з 11-ї кімнати” – коротше, хто завгодно, але хтось ІЩЕ, крім мами. Звісно, випивати кулери і підрізати на дорогах можна і в декреті, але там ти все одно найперше МАМА.

З виходом на роботу я, звісно, мамою бути не припинила (а навіть стала ще кращою, чорт забирай), але у моєму житті з’явився простір, де моє “мамство” – лише десь на розмитому фоні. З’явилися кілька годин, де в мене голова зайнята роликами, проектами і аніматіками, на обіді я справді ЇМ (а не варю їжу комусь), колег не цікавить, скільки у Віки вже зубів і де ми взяли цей комбінезон :). І де бос – у разі чого – лише спокійно попросить бути зібранішою-пунктуальнішою-уважнішою, а не гірко плакатиме і кричатиме, поки ти в істериці намагатимешся з’ясувати, що саме не так і де ти – йолки-палки – завинила ))

Коротше, простір, у якому ти видихаєш і на якісь кілька годин стаєш просто людиною, а не Всім (яка це відповідальність! ви колись думали про це?), і просто робиш свою роботу (а не робиш Все – це ж якою треба бути сильною?). Звичайно, і на роботі я можу розповісти парочку приколів про свою дитину чи пожалітись, що не виспалась, але це – теми № 2. Офіційно найважливішим у цьому шматочку життя є щось інше, окрім твого мамства, і це дуже круто перезавантажує.

Одним словом – що я хочу сказати. Мамульки! Ми, звісно, не у Європі чи США з їхніми тримісячними декретами – і суперрозвинутою системою підтримки мам-працівників, і нам з нашими декретами і виходами з них доводиться сутужно, АЛЕ. Не бійтеся виходити на роботу, і зовсім не обов’язково іти в офіс – можна фотографувати, в’язати, писати статті, фрілансити, як душа забажає. І головне – не слухати “порадників”, які починають мотати жили своїми “а як же дитина”.

Нічого з дитиною не станеться. І ви вийдете з декрету не тому, що збираєтесь будувати шалену кар’єру, а дитина хай перебивається бабусями чи нянями. Ні! Ви вийдете на роботу (/знайдете собі заняття), щоб стати… кращими мамами! Правду кажу! Кращими – врівноваженішими – спокійнішими та щасливішими. Не варто боятись цього виходу, потерпати за дитину і остерігатись “нерозуміючих поглядів” інших. Ви чудова мама, незважаючи ні на що, і тільки вам одній вирішувати, що і як робити.

Я нікого не закликаю і не агітую раніше іти з декрету – ні! Якщо вам добре і затишно у своєму, круто! Я тільки хочу підтримати мам, які якраз в умовах “фул-тайм мам” почуваються некомфортно, і одним оком поглядають десь у сторону офісу чи робочого місця, але не наважуються.

Бо як же так?!  Дали тобі три роки спокою – чого ти ще хочеш? Бабусі наші он в три місяці після пологів вже мусили бігти на роботу! Всіх грошей не заробиш! Дитині потрібна мама! Навіть не думай! Та він без тебе ридатиме! Ти що, про себе тільки думаєш?! Та це ж всього три роки – сиди і не рипайся.

Гайз! Ви серйозно – “всього-на-всього три роки”?! Та це вічність!!! Три роки – це величезний термін, який випотрошить вас як фахівця, спеціаліста чи й просто амбітну людину. Після трьох років вам буде страшно і не захочеться взагалі вже нічого, три роки – це потім все розпочинати спочатку і отримати гігантський стрес, заново пірнаючи у “дорослий” світ. Якщо у вас є змога, то зробіть із цим щось якнайраніше – ну нехай до року й справді це трохи важко, бо дитина ще дуже маленька, але далі – це цілком нормально. І ніхто вам не повинен радити, чому і як це треба робити. Орієнтуйтеся суто на власні відчуття.

Коротше – так, мами, якщо ми самі про себе не подумаємо, ніхто не подумає. І якщо ви мрієте про трохи активніше життя – то чого ж оглядатись на інших? Зі свого – поки що невеличкого досвіду – скажу таке: мені мій вихід на роботу приніс величезне полегшення. Навіть не в матеріальному плані. А в тому, що я знову заволоділа шматочком свого власного, приватного світу, в якому головна я (а не моя дитина). Звучить жахливо? Можливо, для когось. Але я завжди за те, щоб жити щасливо – і навіть взявши на себе таку велику відповідальність, як материнство.

Я свідомо не хочу будувати все своє життя тільки навколо Вікіного – бо вона дуже скоро захоче мати свій окремий світ. А якщо я не матиму свого, то постійно “ламатимусь” понаднормово у її. Хто не знає таких прикладів – коли діти, вже дорослі, ніяк  не можуть спекатись батьків, бо ті не мають свого життя.

Мами мусять бути щасливими. Робота – ну звісно, якщо вона вам цікава і приємна – важлива складова нашого щастя. Не бійтеся дозволити собі цю складову, бо навіть якщо ви у першу чергу мама, а лише в наступну – людина, одне одному насправді зовсім не заважає. Це ілюзя, міф, базовані на страхах і на образі “ідеальної мами” – яка має “всю себе” віддавати тим, хто натомість такого зробити не може (і слава Богу). Нема такого! Нема ідеальних мам.

Ви нікому нічого не повинні – і, навіть працюючи, ви все одно будете турбуватись, піклуватись, любити свою малечу. Яка підросте і ще буде вам вдячна, за гарний приклад того, як жити і будувати своє щасливе життя. Як там кажуть – не виховуйте своїх дітей, виховуйте себе, бо діти все одно будуть, як ви.

Це все була “добра” складова раннього виходу на роботу. А тепер – до “поганого”.

А саме – до організації того самого виходу. Ось тут доведеться несолодко (і через це більшість мам опускають руки і далі сидять в чотирьох стінах, навіть якщо їм це не подобається). Відразу кажу – мені пощастило. Мені вдалося домовитись зі своїм керівництвом про неповну робочу ставку (менше половини), і моя мама в мій робочий час погодилась у цей час залишатися з Вікою (погодилась – це раз, і їй так вийшло з її графіком – це два).

Не знаю, як буде далі – можливо, мамі доведеться змінити свій графік (вона теж ще працює), але я тоді – тепер вже точно – шукатиму няню. І якщо мені доведеться віддавати няні половину зарплатні – та ок, навіть якщо всю! – я це зроблю. Я, звісно, буду переживати, та й я зараз переживаю – все ж бабуся, це не я, і у нас на деякі речі щодо Віки теж відрізняються погляди, але ж – врешті-решт! – я теж не працюю цілими днями від 9 до 9. Я вийшла на половину ставки, і купу часу можу присвятити дитині – і, чесно, бачу по собі, цей час у мене став набагато якіснішим.

Я встигаю скучити за нею, мені хочеться гратися з нею, щось розповідати, показувати, я не втомлююся емоційно і психологічно, бо недарма ж кажуть, що найкращий відпочинок – це зміна діяльності.

Другий момент – це сон. Я досить погано сплю через Віку, у нас період задніх зубів, і часто мені доводиться іти на роботу після 2-3 годин сну. Це – важко, кажу зразу, і тому я б не змогла вийти на роботу ще раніше, до півтора року у нас нічний сон був узагалі пекельним. Мене рятує кава і ритм робочого життя, зате ввечері, після робочого дня, я засинаю як те ангелятко, одночасно з дитиною, і ніякі фейсбуки з фільмами не зможуть відтягнути моє засинання до півночі;)

Думаю, це корисно, бо психологічно важко засипати відразу після вкладання дітей: хочеться і поспілкуватись, і посерфити в неті, і поробити щось несуттєве (а потім – привіт, недосип і пекельний ранок).

Ну і третій ризикований момент – в мене вдома стало значно брудніше: і ванну я не мию тепер щодня, і прасую набагато рідше, і регулярне вологе прибирання вже тепер не викликає в мене захвату. Це так. Але порівняно з тим, що я сама стала врівноваженішою і щасливішою, це сумнівний мінус – а радше, навпаки, плюс. Я тепер не дістаю всіх за кожну крихту, і тепер шбурнути кроси в кладовку і помити колись при нагоді (а не вже негайно!) – норма 😉 Можу навіть сказати, що чоловіка це влаштовує більше, ніж мій маніакальний підхід до прибирання у часи мого фул-тайм мамства))

Так що, дівчата – якщо у вас є змога вийти на роботу раніше, в ідеалі не на повну зайнятість (думаю, в більшості випадів з нормальними роботодавцями про таке можна домовитись?) – або зайнятися якоюсь діяльністю додатково – РОБІТЬ ЦЕ. І не бійтеся “травмувати психіку” своєї дитини – ви більше замучите її (і себе) своєю вічною присутністю з величезним зарядом емоційної втоми!


І ще таке скажу на завершення: це моя думка станом на листопад 2017 😉  Цілком можливо, я кардинально зміню свою точку зору в майбутньому – тому, що ВЖЕ змінила її. Після виходу в декрет я – навпаки – вважала, що всі ці три роки треба відбути з дитиною “від дзвінка до дзвінка”. І що залишати її навіть на день з кимось – неприйнятно, і що мами, які виходять на роботу заради себе (а не з примусу) – егоїстки, і що мама має жертвувати всім заради дітей… Так-от, на практиці все виявилось інакше. Якщо маєте що заперечити чи й просто додати – пишіть в коментарях! Дуже цікаво))