Мамина “неприсутність”: коли мами не вистачає на все

  • 1026

Іноді я помічаю: найбільше мене тягне до малишки тоді, коли її тримає на руках хтось інший. Мені відразу хочеться її насмішити, полоскотати, щось їй сказати, побавитись із нею…

Звичайно, і коли ми вдвох, мені хочеться з нею подуріти та погратися, але тоді переважно я або її годую, або переодягаю, або гуляю з нею; і буває час, коли я просто “зависаю”, як мама, і моя увага з малої відконцентровується кудись далеко: у вікно, на розмову з сусідкою, на фейсбук, в телевізор, – та куди завгодно. Я отямлююсь, коли Віка починає тягнути мене за джинси чи пронизливо хникає; я обіймаю її, я даю їй іграшку і читаю книжечку. А потім знову “зависаю”. І часом, коли прокинусь вранці, а перед тим не спала всю ніч, я з малою сам-на-сам і дивлюся на неї, таку милу, в піжамці, рум’яну зі сну; і вона тягнеться до мене, щоби трошки зі мною погратися.

А я думаю: “Блін, яка ж вона чарівна зараз! Я б мала цілувати-обіймати її!” – а сама вмикаю якийсь мультик, щоби десять зайвих хвилин полежати. У такі моменти я відчуваю, що через таку ранкову материнську втому (коли прокидаєшся вже змученою) – я не можу на сто відсотків насолодитися своєю дитиною.

Напевно, коли ти виспана, свіжа, після душу і міцної кави, зустрічаєш вже передягнену і нагодовану малечу – ти готова на голові стояти, щоби лише вона сміялась; готова показувати їй тисячі приколів і вчити мільйона нових фішок. Та ти з рук її не спускатимеш! Виходить якийсь парадокс – мами, через вічну таку “фонову” втому, не можуть на повну кайфувати від власних дітей.

Точніше, не завжди можуть – бо іноді, навіть крізь втому, однією рукою вмикаючи пароварку, а іншою – чистячи зуби, а ногами заштовхуючи під стіл ходунки, ти можеш неймовірне: грати в якісь простенькі смішки-хованки зі своєю малявкою. Або, приймаючи душ, співати їй пісеньку, або збираючи взимку на вулицю, крізь піт і сльози, вигадувати на ходу ахсмішні історії про все на світі. Але іноді настає момент, коли ти якась не те, що навіть погана, а просто байдужа і холодна мама. Якийсь робот, що робить свою роботу.

Я ще іноді мучуся докорами сумління через все це – але що далі, то більше переконуюсь, що все, що відбувається із середньостатистичною мамою, це нормально. Я фізично не можу бути “присутньою” весь час.  Та я море всього не можу, як виявляється! Але прикол в тому, що як мама я все ж можу трохи більше, ніж усі інші.

Бо навіть, якщо мами не вистачає на все, – її вистачає на дуже  багато! Просто іноді мамам треба давати відпочити – щоби вони були знову готові до стояння на голові, ну ви зрозуміли: однією рукою вмикаючи мультиварку, а іншою… (і так далі).