Історія про груди. Або, мамусі, бережіть найдорожче!

  • 1979

мама годує грудьми

 

Цей матеріал є не є об’єктивним з медичного чи просто людського погляду, він є абсолютно і винятково суб’єктивним, бо написаний тільки і лише з мого власного досвіду. Навіщо? Та тому: якби свого часу я знала про ці речі, то, по-перше, зберегла б здоров’я й нерви собі й дитині, по-друге, заощадила б нічогеньку суму із сімейного бюджету. Тут не буде пошуку винних. Не буде розпинання медиків, що такий-то мав би зробити так чи не так, а той-то – взагалі скотина і нелюдяний. Ні. Єдина мета цієї писанини – поділитись. Згодиться – добре, не придасться – вибачайте, що витратили на це час.

Груди – раз

Отож, поїхали. Це історія про груди. І розпочалася вона 2009 року, коли мій перший син з’явився на світ. 3600 і 50 см – природні пологи закінчилися щасливо, попри якесь там обернення пуповиною. Прикладення до грудей, молозиво було, сита дитина заснула. Все було добре аж до наступного дня. Нині ті часи мені тепер нагадують сценарій якогось екшену й медичного фільму жахів укупі. Події розвивались стрімко. Малі груди та мало молока – це був не мій варіант. А з тим і всі неприємності.

День другий. Всім відомо, що по пологах молока ще немає. Мій нехуденький син хотів їсти. До грудей прикладала справно – на кожну вимогу, сумішшю не догодовували (ну все, як книжка пише), але цього було, звісно, зовсім не досить. Під вечір мої соски почали перетворюватись на суцільні рани. «Бепантени», ще якісь там медові й не зовсім мазі-креми не допомагали. Може, це я така ніжна, але біль був такий, що я стогнала, коли син прикладався до грудей. А робив він це часто, бо голод – не тітка. Зрештою, мої груди почали кровоточити – з кожним годуванням. Часи настали, що треба. Поради були такі – мастіть молоком і виставляйте на повітря, щоб заживало. За півгодини? Смішні. А посидьте з голими грудьми, в яких починає прибувало молоко. Результат був однозначний – у мене почала підніматись температура.

Із цього почався мій день третій. Тепер, окрім болісних годувань, на мене чекало зціджування грудей. Для довідки, мій бюст 4-го розміру. Молоко прибувало стрімко, дитина всього не з’їдала, а я руками всього зцідити не вміла-не могла. Увага, не забуваєм, що мої соски зранені, а я не мазохістка. Отож, мене все дико боліло, з кожним годуванням таке відчуття, що мене пси гризуть, а не беззубий син. До того всього мені не можна було сідати, з ліжка я ледве скочувалася-вставала (такі вони були, природні пологи з надрізами та подальшим зашиттям).

І от день четвертий. Одна моя грудь затверділа. У лікарні знайшли мені медсестру, яка її добряче зцідила, але чомусь її руки не дійшли до другої. На запитання, чи варто купити молоковідсмоктувач, відповідь була: механічний неефективний, а електричний – ще й дорогий. З тим і напученням добре зціджувати груди мене з дитиною виписали додому. Довго я там не пробула, аж до наступного дня.

День п’ятий. Груди болять, зціджуватись немає ні сил, ні вміння, температура росте, і я після дзвінка до лікаря знову їду в лікарню. Там обмацування грудей, УЗД і вердикт – мастит обох грудей, треба пити антибіотики й то швидко. (Капуста, дитяча моча – як мертвому припарка, нічого не допомагало – і не вірю, що комусь допомагає, якщо вправно, до останньої краплі не зціджувати грудей.) А ще двічі на день їздити до супермедсестри на зціджування грудей. Ось план на найближчі два дні. І все б нічого, але ми живемо за містом. Медсестра у Львові, дитину немає на кого лишити. І от мій чоловік двічі на день возить медсестру зі Львова до нас додому. А це поза 100 км разом. Звісно, медсестра не приїжджала безкоштовно. Антибіотики п’ю, але без пробіотиків.

І от день шостий. Найчорнушніший якийсь. Від температури в мене повипрівали-порозходились шви, зароблені під час пологів. Соски болять, у грудях стільки молока, що стало б на трійню. Чоловік у суцільних поїздках із медсестрою (привезти-відвезти), молоко по всіх меблях (так з мене цвиркало), а тут ще й у малого почав боліти живіт – наслідок моїх антибіотиків. Нічого не забула? Одним словом, такий атас, що про ні яке щастя від материнства не йшлося взагалі.

Ну що ж, із фільмом жахів, мабуть, пора зав’язувати, хоча мордувались-лікувались-зціджувались ми ще не один місяць. А скільки потім дитячих памперсів (не порожніх, звісно) возилось на аналіз на дисбактеріоз, навіть згадувати не хочеться. Так-так, ми лікували малому живіт.

Біда сама не ходить

За кілька місяців виникла нова проблема з грудьми – в одній із них я намацала гульку. Не таку, що від молока, таку – з гірших. Зрозуміло, що поїхала на обстеження. Мене скерували на Броньову – так, там, де онколікарня. Уявляєте, які думки були в моїй голові з піврічною дитиною на руках. Лікар глянув, помацав і на моє «Що це?» відповів: «Пухлина». Що далі він казав, не пам’ятаю. Та слава Богу, що чоловіка маю мудрого. Він і завів мене до іншого лікаря, на іншому поверсі цієї ж таки онколікарні. Той мене мацав і навстоячки, і навлежачки (ясно, що я стояла і лежала), і з піднятими, і опущеними руками. Вирок був гуманніший для мого емоційного стану – нічого страшного, швидше за все кіста, увага! – може, і від частого зціджування руками! Я поїхала ще на УЗД (де підвердили останній діагноз – той, що нічого страшного) і нарешті – по молоковідсмоктувач, механічний..

Щоб довго не товкти воду в ступі, мушу зазначити, що лікування моїх маститних і переповнених молоком грудей закінчилось без операційного втручання. І на тому добре. Рани на сосках зажили за якийсь час самі по собі, навіть не знаю чому. А про молоковідмоктувач я не пошкодувала ні секунди, бо свої груди зціджувала ледь не до останнього дня годування дитини. Хоча пошкодувала – що не купила його раніше. За кошти, витрачені на послуги медсестри, я могла з десяток молоковідсмоктувачів купити, причому електричних. А гулька? Гулька зникла безслідно. Підозрюю, що завдячую цим саме механічному чуду зціджування молока.

Ну, щоб історія була повністю закінчена, мушу сказати (такий собі епілог): синочка я годувала грудьми до 11 місяців, молоко було й далі, але він відмовлявся їх брати.

Груди-2 або сиквел

Минуло без двох тижнів шість років, і знову в тому ж пологовому, у тій же пологовій залі народжую вже доньку. На 50 грамів важчу та 1 см довшу від старшого брата.

Однак щоб зануритися з головою в сиквел «Історія про груди», я добре підготувалася. Перше, що я пакувала у валізу в пологовий будинок, – пеленки? підгузки? дитячий одяг? – ні, МОЛОКОВІДСМОКТУВАЧ.

Ну, от настав той день – я народила доньку. І історія почала повторюватись. Дитина молозивом не наїдалася, як наслідок – часте прикладання до грудей, рани на сосках. Не рятувало навіть догодовування дитини сумішшю, я пішла навіть на це. Врешті, дитина почала зригувати кров’ю, моєю, зі зранених сосків. Порятунок прийшов випадково. Чоловік пішов у аптеку просити накладки для сосків (знаєте, такі, щоб молоко не протікало через бюстгальтер), але звісно, щось там наплутав і врешті приніс мені ЇХ. Це були такі силіконові накладки для годування грудьми. Вони були польського виробництва та коштували близько п’ятдесяти гривень. Але вони врятували мої зранені соски. Технологія така – накладаєш накладку, в якій є спеціально зроблені дірочки, і годуєш дитину груддю. По-перше, сосок більше не травмується, по-друге, у випадку, як мене, коли багато молока (а в мене знову його було якщо не на трьох, то на двох дітей точно), дитина не захлинається ним, зайва кількість просто збирається під накладкою. До речі, ці накладки дуже помічні, коли соски, за медичною термінологією, мають аномальну будову (всередину, тобто дитина не може їх вхопити, щоб їсти). Мої силіконові накладки опинилися саме в такої мамочки, її одна грудь (соск точніше) була анатомічно неправильна – і дитина їла з неї лише із такою накладкою.

Одним словом, п’ять днів годування із силіконовими накладками – рани зажили. І я знову абсолютно без проблем годувала доньку.

Звичайно, про зціджування грудей не забувала – це почала робити ще в пологовому будинку, щойно прибуло молоко на третій день. І тільки старим-добрим молоковідсмоктувачем. І так 11 місяців, спочатку після кожного годування, потім через раз і за потреби (коли відчувала важкість і наповненість грудей). Так, моя донька в той самий час, що і син, відмовилась від грудей. Таке собі дежавю)).

Цього разу обійшлося без маститу й антибіотиків, без дикбактеріозу й запорів, без гуль у груді й купи витрачених нервів та грошей. Чого і вам бажаю)

Мамусі, бережіть свої груди!