Куди зникають чоловіки, коли за кермо сідають жінки?

  • 708

Я за кермом уже 20 років. Люблю це діло) Вперше на сидіння водія мене посадив батько, мабуть, тому я підсвідомо була налаштована на гендерну рівність у цьому питанні. Але сьогодні навіть не про це. Останнім часом бажання кермувати зовсім немає. Ні, я їжджу щодня, накатую навіть до 100 км за день, бо мушу (живу за містом, а робота, школа в дітей – у місті). Але щойно доїжджаю до першої заповненої автівками вулиці, настрій псується дуже швидко.

Причина – неймовірне хамство водіїв-чоловіків. Ви не зауважили, що останнім часом рівень нервозності, кулакопогрожування, викрикування матів і т. д. – просто зашкалює? Це зауважую не лише я, на жаль… І таке враження, що найбільш агресивні у цьому плані зриваються, звісно, на слабших. Я не лише про жінок за кермом, а й про тих, що їде на дешевшому чи не на такому презентабельному авто.

«Куди ти лізеш?», «хто тобі машину дав?», «тупорила вівця», «поворот включи, дибіл», «як ти паркуєшся, ідіот»… Звідки стільки жовчі та люті?! Господи, хочете пройти прискорений курс із вивчення матів та красномовних посилань і побажань (на жаль, не всього найкращого) – вам на дорогу.

О, я вже чую: «Дамочка, як ви зі слабкими нервами й такі образливі, то краще їздіть на трамваї!» 15 років у журналістиці, 10 з них на ТБ з прямими ефірами – з нервами у мене все ок) Та й під час зйомок репортажів часом наслухалась такого, що й ну. Але річ не в цьому: просто гидко якось. Так, я жінка, я їжджу на механіці, кермувала і «Жигулями», тепер послуговуюсь трьома різними автівками (не всі мої ;). За роки водійства ні разу не переплутала газу із гальмами, не зробила жодної ДТП чи зіткнення. Утім навіть якби була типовою дамочкою із анекдотів про жінок-шоферів, хіба це дає «зелене світло» чоловікам виливати на жінку потоки лайки та образ? Чому в магазині/в метро/на дискотеці/, коли хтось когось штовхнув чи став на ногу, не зразу у відповідь – мати? Відколи дороги стали якоюсь особливою територією?

Не буду зараз розводити: ось, ми рухаємось у Європу, де щойно ввімкнеш задню передачу і всі тебе пропускають. До чого тут Європа? Наш водій, коли туди потрапляє, поводиться як людина, то чому ж він тут, на українських вулицях і дорогах, бидло бидлом?!

Я не прошу мене любити, я вже навіть не кажу про повагу, але принаймні якась адекватність у поведінці, переконана, мусить бути.

Раніше ми посміхались із міліції та даішників. Тепер можна сміливо реготати із себе. От просто спробуйте: проїдьтеся авто вулицями вашого міста у годину-пік. Як вам, нормально?

Коли нормально – тоді, звиняйте за витрачений на читання час, і проблема у мені. Тим часом маю ще десяток років, щоби пояснити 8-річному синові, як має поводитися справжній чоловік у критичних ситуаціях. Дуже сподіваюсь, що мені це вдасться.