Жінка, чоловік, декрет і роботодавець: хто кому винен?

  • 2638

Про татів-декретників, утечу від Радянського Союзу та про те, чи варто судитися, коли вас не беруть на «стару роботу» після декрету – фахово й відверто говоримо відразу з двома правниками:

  • з Юрієм Танасійчуком – юристом і правозахисником (ІПЦ «Наше право»);
  • з Олегом Мициком – адвокатом (Адвокатське об’єднання «Мицик і Партнери»).

Тепер часто чуємо, що «в декрет» пішов чоловік, а не жінка. Для українців це дивина, хоча наприклад, у Фінляндії дві третини чоловіків присвячують себе нащадкам, у декреті навіть побував їхній спікер парламенту. А хто за українським законодавством має право йти в декретну відпустку та до якого віку дитини можна там перебувати зі збереженням робочого місця?

Танасійчук: У цьому питанні «чоловік і декрет» ми зараз втікаємо від Радянського Союзу. Там це було неприйнятно. Хоча законодавчих підстав як і в Радянському Союзі, так і тепер обмежень щодо когось із подружжя не було ніколи.

Бачимо досить лояльне законодавство із соціальної точки зору. Чому? Виплати хоч і малі, але насправді законодавець роботодавця досить жорстко зобов’язує дотримуватись трудового права щодо особи, яка має народити або яка вже народила дитину. За це передбачено і значно більші штрафи, ніж ті невеличкі виплати батькам, за це передбачені і довгострокові покарання в особі фіскальних органів в разі доведення ситуації до суду і винесення вироку, тут і в кримінальному кодексі, і в адміністративному – перешкоджання праці, позбавлення права на працю. Покарання є достатньо великі.

Особиста моя думка передусім як батька та як юриста: добре, що зараз багато чоловіків беруть-таки декретну відпустку, втілюють нову практику взаємовідносин між державою і роботодавцем, роботодавцем і громадянином. І оцей трикутник «держава-громадянин-роботодавець» набирає абсолютно чітких форм.

«Тато в декреті» – це абсолютно позитивна практика. Я навіть це підтримую. І якщо є така можливість – йти влітку у декретну відпустку)

Мицик: У більшості випадків під декретною відпусткою в Україні розуміють два види відпустки: по вагітності та пологах і по догляду за дитиною. За умови неускладнених пологів відпустка по вагітності та пологах становить 70 календарних днів до народження дитини і 70 днів після народження дитини. Загальна кількість днів у цьому випадку — 140.

Відповідно до Закону України «Про відпустки», за бажанням жінки після закінчення відпустки у зв’язку із вагітністю та пологами їй надається відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства. Для прикладу, у Швеції декретна відпустка найдовша в ЄС і становить 480 днів, у Німеччині така відпустка становить лише 6 тижнів, однак компенсується значними грошовими виплатами.

В Україні відпустка для догляду за дитиною може бути використана повністю або частково у межах встановленого строку, також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, що усиновила чи взяла під опіку дитину.

Можна сказати: якщо тати йдуть у декрет, то ми рухаємось у Європу?

Танасійчук: Можна сказати, що ми рухаємось подалі від Радянського Союзу, бо Європа насправді є різною. З одного боку, Європа – це Албанія, Чорногорія, Македонія. І це одні традиції. А є інша Європа – це Данія, Швеція, Фінляндія. Можна сказати, що стаємо абсолютно нормальними та тікаємо від рабських практик союзних і азійського такого принципу. Чи ми йдемо в Європу? Не факт. Але те, що тікаємо від Азії, то факт.

Ю. Танасійчук: “У питанні «чоловік і декрет» ми зараз утікаємо від Радянського Союзу” фото – з www.facebook.com

Стаж – були різні ініціативи, законопроекти, а як є на сьогодні – враховують декрет до робочого стажу чи ні?  

Танасійчук: Якщо ми перейдемо до системи накопичувального пенсійного забезпечення, то врахування-неврахування стажу не матиме жодного стосунку до подальших пенсійних виплат.

Коли ми зараз говоримо про врахування-неврахування стажу, ми розуміємо те, який розмір пенсії нас чекає в майбутньому, буде це враховано чи не буде. Хоча поняття стажу дуже відмінне від поняття нарахованої пенсії, де-юре це різні поняття. Але ми зараз, рахуючи наш стаж, автоматично розуміємо під ним розмір майбутньої пенсії. Так-от, якщо ми перейдем, а ми мусим перейти на пенсійне забезпечення багаторівневе, таке, як є в багатьох європейських держав, додавання чи віднімання оцього стажу до загального стажу в принципі не матиме жодного значення. Тому не варто цим перейматися.

Інша справа, чи гарантує держава за період, коли особа перебуває в декреті, оплату за неї в певному розмірі пенсійних внесків до пенсійного фонду, аби цей період, який вона перебуває в декреті, був безперервним. Цього в нас наразі немає. Знаю, що готується пакет законодавчих ініціатив. Особисто я не бачив проекту, тож не знаю, чи буде це враховано. Але думаю, що однозначно це в якийсь спосіб мусить і буде враховано.

Мицик: Перiод вiдпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирiчного вiку включається до страхового стажу як перiод, за який сплачено страховi внески, виходячи з розмiру мiнiмального страхового внеску. Як відомо, мінімальний страховий внесок становить 22% від розміру мінімальної зарплати. Тому, якщо працівник працює на умовах неповного робочого дня, у разі коли у нього зарплата за фактично відпрацьований час в місяці не буде досягати розміру мінімальної зарплати (відповідно і сума внеску буде меншою), у нього втрачаються дні в місяцях страхового стажу (такі місяці будуть неповними).

Як щодо офіційного підробітку в декреті – чи закон передбачає, на яких умовах?

Мицик: Поки особа – у відпустці по догляду за дитиною, вона вважається працевлаштованою і не має права офіційно працювати. Якщо особа розпочне роботу, у такому разі має завершитись і відпустка по догляду за дитиною.

мицик
О. Мицик: “У Швеції декретна відпустка найдовша в ЄС і становить 480 днів”, фото – з www.facebook.com

Чи правда, що українські жінки, які займаються підприємницькою діяльністю, не мають права на декретну відпустку через те, що не перебувають у трудових відносинах?

Танасійчук: Це не до кінця правда. Правдою залишається той факт, що такий орган опіки, як соцзахист або опікунські ради, пенсійний фонд, не звикли до того, що фізична особа – підприємець, може піти в декрет. Але в Україні є добрі практики все ж таки, через суд наприклад. Це стосується лише жінок-підприємців. За свою практику жодного разу не стикався, щоб чоловік-підприємець захотів піти у декрет. А такий прецедент був би надзвичайно корисним і надзвичайно добрим для суспільства.

Але це передбачено непрямими законодавчими актами. Наприклад, окремими статтями, які стосуються оплати та нарахування податків за зайняття підприємницькою діяльністю, в індивідуальних відрахуваннях податків там йдеться про різні податки та відрахування.

Скажімо так, у випадку якщо мама чи тато підприємець, вони не можуть очікувати на допомогу від держави, виплату за вихід у декрет або ще щось, але вони позбавляються на період декретної відпустки обов’язкових відрахувань у державний бюджет у вигляді різного роду податків. І тут є дискусійне питання: так все ж таки ця особа може займатися підприємницькою діяльністю, може частково чи не може взагалі. Отут є законодавчі прогалини. Можна по-різному трактувати. Наприклад, у колі юристів не все так однозначно й різні позовні заяви сформовано. Тут є поле, над цим треба працювати.

Мицик: Підприємці можуть розраховувати на отримання допомоги по вагітності та пологах. Щоб оформити її, треба не мати заборгованості з ЄСВ, підготувати пакет документів і подати його до Фонду соціального страхування. А отриману суму декретних слід відобразити у звіті з коштів ТВП. Оформити допомогу вагітності та пологах можуть усі підприємці, які сплачують ЄСВ і не мають заборгованості.

І нарешті жінка надумала виходити з декрету, приходить на роботу, а їй – місця нема. Так, юридично вона може судитися, але яка в наших реаліях її чекає перспектива? Махнути рукою і шукати нову роботу чи варто затято відстоювати своє?

Танасійчук: У тому питанні давно дали відповідь американці і, як на мене, зробити це перфектно. Підхід американського забезпечення праці виглядає так: американське законодавство дозволяє роботодавцю звільнити працівника за першого його ж бажання в будь-яку секунду. От, коли роботодавець захотів, узяв і звільнив працівника. З одного боку, виглядає надзвичайно жорстко. Але роботодавець ніколи не звільнятиме фахового та потрібного йому працівника. Навіть попри поганий характер останнього чи коли він робив помилки, роботодавець буде йти на компроміс, бо буде розуміти, що ця людина його організації, підприємству, будь-якій структурі потрібна насправді як фахівець.

І, відштовхуючись від цього, хочу дати відповідь на ваше запитання, чи варто судитися щодо виходу з декрету. Якщо чоловік чи жінка, виходячи з декрету, розуміє, що там її посаду скоротили чи там він/вона небажані, – як на мене, не варто позиватись, не варто відновлювати відносини з таким трудовим колективом, а варто ставити питання до себе, удосконалювати свої знання, навички, оновлювати професійні якості та йти на іншу роботу. Де-юре так, оскільки це є порушення трудового законодавства та соціальних і трудових гарантій працівника, передбачених державою, судова практика є надзвичайно позитивною. Але тут запитання не у виграші ж. Як вам комфортно і зручно, як добре для професійного зростання буде працювати з керівником, який в силу певних причин зачинив перед вами двері?

У нас держава надзвичайно соціальна в тому питанні. Дуже багато обтяжень є для роботодавця, саме тому роботодавці так неохоче оформляють людей. В Америці з цим простіше: роботодавець, коли захотів, узяв, коли захотів, звільнив. І завжди є дуже чисті та відверті відносини між роботодавцем і працівником. Якщо вони уклали угоду – вони її дотримуються. Якщо звільнив працівника з порушенням угоди – відразу оплатив штраф. Якщо триває суд із виплати компенсації за некоректно розірвану угоду, то працівник паралельно шукає, де себе реалізувати і не переймається тим, що йому треба десь відновити місце праці. Все дуже чесно, все дуже швидко. З одного боку, дуже цинічно й ненадійно, а з іншого – все дуже надійно, бо ні в кого немає якихось химерних зобов’язань, які потім надзвичайно складно виконувати.