Як маленький Панда із Бамбукового лісу велетнем став

  • 85

У далекому-далекому Бамбуковому лісі жив собі маленький Панда. Він був настільки крихітним, що легко міг би заховатися у ваших долоньках! Через те у Панди було дуже мало друзів – ніхто не хотів бавитися із таким малюком. Граються панди у хованки – наш крихітка поки добіжить своїми куцими ніжками до якогось сховку, уже й програв.  Котяться його друзі із гірки, як смішні чорно-білі пухнасті м’ячики, а наш маленький Панда ще у на саму гірку не піднявся!

Тож цього ранку Панда виліз на найвищу гілочку дерева у Бамбуковому лісі і спостерігав, як його друзі весело борюкаються один з одним.

«Ех-ех, якби мене хтось отак штурхонув, я би опинився аж у потічку», – сумно зітхав маленький Панда.

«Пандо, малюче! А повернись-но додому! Бамбукова кашка готова – поснідаєш!», – гукнула нашого крихітку Мама Панда.

«Е-е, не хочу-у!», – почав вередувати маленький Панда.

«А чому це ти старших не слухаєшся?», – раптом почув наш крихітка чийсь голос, що долинав із сусіднього дерева. Він туди глип – а там на гілляці вмостився Панда Старійшина – один із вожаків цього бамбукового краю. Поважний ведмідь щойно назбирав цілий тузінь бамбукових гілочок і хрумав ними, суворо поглядаючи на нечемного крихітку.

«Я так мрію, щоб інші ведмежата-панди взяли мене до гурту, а вони не хочуть, бо я – надто маленький! – поскаржився наш крихітка ведмедю Старійшині. – Мені так сумно, що навіть бамбукова кашка мені не смакує!».

«А оце дарма, – поплескав себе по круглому, як бубон, животику, Панда Старійшина, доїдаючи останню гілочку ведмежих смаколиків. – Хочеш, я тебе навчу, як стати велетнем?».

«Хочу, хочу!», – крихітний Панда ледь із галузки не гепнувся від радощів.

«Тоді слухай Велику Бамбукову Таємницю…», – і Панда Старійшина довго-довго про щось розповідав нашому маленькому другові.

…Мама Панда не могла надивуватися – маленького Панду просто не впізнати! Раніше з’їсть ложечку бамбукової кашки і носа верне, а тепер заховав далеко у шафку свою крихітну тарілочку і випросив найбільшу мисочку – та ще й таку, що сам у неї вміщається, і ну звідти бамбукові смаколики поїдати! Мама Панда вже почала хвилюватися, чи не лусне її крихітне ведмежа! Та де там лусне, навпаки, з кожним днем маленький Панда підростав щораз більше і більше!

І ось настав той день, коли ведмежата-панди влаштували у Бамбуковому лісі великі змагання. Наш Панда першим прибіг на галявину…

«…А хто цей велетень, який переміг геть в усіх змаганнях?», – дивувалися звірята.

«Та це ж наш маленький Панда!», – гордо відповідали ведмежата.

«Е, ні, я вже не маленький відтоді, як відкрив Велику Бамбукову Таємницю!» – заперечив наш Панда.

Ведмежата обступили його з усіх боків і почали просити: «Розкажи, розкажи!».

«Та що тут розказувати, я краще покажу!», – сказав наш Панда і виніс велику мисочку із бамбуковою кашею.

«Оце і є моя таємниця! Хто добре їсть, той швидко росте і стає великим та сильним!», – розповів Панда і почав пригощати друзів бамбуковою смакотою.

Юлія Славінська

Ілюстрація Софії Славінської

*Передрук матеріалу повністю чи частково допускається лише з письмової згоди авторки