Великодні звичаї: Закарпаття, Херсон, Волинь

  • 487

Продовжуємо розповідати про традиції та звичаї регіонів України. У першій частині Батьківський канал з перших вуст розповів про особливості святкування на Дніпропетровщині, Миколаївщині, Черкащині, Львівщині та Прикарпатті. Нині – на черзі Закарпаття, Херсон та Волинь.

Закарпаття

«Паску печеш – готуєш долю на цілий рік», – щоразу напередодні Великодня каже чоловікова мама. Моя ж бабуся додає, що паска має бути рівна, гладенька та блискуча – таким буде життя до наступного свята. А я дивуюся, бо щоразу заглядаю в інші кошики та бачу таке різноманіття пасочок, ковбасок та різного наповнення (хтось навіть алкоголь ставить!), ніби в кожного свій спосіб святкування. Та й насправді, традиції можуть відрізнятися від сім’ї до сім’ї, а що вже говорити про різні міста чи навіть регіони?

Мені завжди подобалося Закарпаття своєю культурою, бо тут намішано стільки різного від угорців, румунів чи навіть з Молдови, що тяжко розібрати, де є щось українське, а де сусідське – такий собі історичний вінегрет. Так що ж цікавого та притаманного тільки їм є у святкуванні Великодня?

У закарпатців також є Чистий Четвер, в п’ятницю вони йдуть до плащаниці, в суботу освячують кошики, а в неділю та понеділок святкують Воскресіння Христове. Але є свої цікавинки в їхніх традиціях: наприклад, найменші діти зранку в четвер ходять до родичів і хресних батьків по “кукуци”. Так раніше називали пампушки у вигляді символічних пташок. Дарували також яблука, горіхи, випічку, тепер переважно різні солодощі. Грошей не давали, бо їх пов’язували з 30 срібняками, за які Юда зрадив Ісуса Христа.

Святили одну паску, але випікали набагато більше. Їх ділили на три види: «матку», «сестру» та «діточок». Найбільше оздоблювали саме «матку». Її прикрашали віночком із тіста з різними візерунками, змащували яєчним жовтком. Паску-«сестру» теж робили великою, вона призначалася для домашнього вжитку. А найменші пасочки робили для дітей. Їх часом випікали у формі птахів: для очей використовували квасолинки, для дзьоба — соняшникову насінину тощо.

У суботу закарпатці завершують приготування до свята. Цього дня вже мав бути складений кошик. У долинах кошики мали для цього спеціальні, зі світлої лози, які користали лише один день в році. А на Верховині обходилися торбами, бо ж із кошиком до церкви було просто не дійти. Цікавий факт, що в деяких селах Хустського району в корзину ставлять відвареного або смаженого півня. Місцеві мешканці пояснюють, що саме півень першим усьому світу сповістив, що Син Божий воскрес із мертвих. Колись на Закарпатті до кошика також ставили випеченого баранчика, який є символом Ісуса Христа. Люди вірили, що баранець гарантуватиме прихильність сил природи й оберігатиме їх від стихійного лиха. Існує повір’я, що в ніч з суботи на неділю (коли Великдень) ніхто не має спати, тому що той, хто спить цієї ночі, проспить своє щастя.

Кошики святять ввечері в суботу. Неподалік церкви розпалюють велике вогнище, до якого кожен міг покласти дрова. Опівночі священик проголошує: “Христос воскрес!” – і тоді починають освячувати кошики. А потім всі швиденько йдуть додому, бо вірять: хто прийде першим, тому буде щастя. Пощастило тим, хто живе відразу біля церкви – мають щастя щороку.

Неділя є сімейним днем і святкують її лише в найближчому родинному колі. Перед сніданком господарі обходять навколо будинку та кладуть паску на стіл. Господар хрестить її ножем і розрізає, краєчки в селах дають худобі. Пильнують, щоб крихти їжі не падали зі столу, бо нічого освяченого не має пропасти. Є ще такий цікавий звичай, який мало де зберігся: “Під час сніданку утримувалися від води, а пили тільки квасницю (рідину, що залишалася від кислого молока під час виготовлення сиру) – щоб влітку, у жнива, не мучила спрага”.

У гості ходять на Обливаний Понеділок. Насамперед похресники до хресних, а ті їм вручають писанки та пасочки (в сучасної молоді це часто просто гроші). Поливаються парфумами, але обережно, щоб не зачепити одяг, і роблять це тільки хлопці. Мабуть, зараз все більше ця особливість святкування відходить у небуття, і всі хляпаються водою з ніг до голови, як-от у Львові в центрі кожного року.

У цей день є ще цікава традиція зі дзвонами. У церквах (особливо сільських) безупинно б’ють у дзвони. Один раз на рік, саме у цей день, до цього дійства може долучитися кожен охочий хлопець. Попри те, що господарює на дзвіниці дзвонар, на Великодні свята зробити це може кожен. А ще, кажуть, коли на Пасху постояти під дзвоном, здоров’я буде міцним цілий рік.

На третій день свят був колись цікавий, вже зараз забутий звичай – «висвятки». Коли хлопцям і дівчатам виповнювалося по 14 років, їм вже зовсім не хотілося товктися з дітьми. Тому їх приймали до числа дорослих. Хлопців посвячували в легіні, а дівчат – у відданиці, і вже з цього дня допускали до всіх дорослих розваг.

Херсон

У Херсонській області ще частково зберігся звичай (переважно в селах) ставити на великодній стіл тарілку із землею, на якій зеленіли пророслі стебла вівса, висіяного за два тижні до цього. Між зеленню клали стільки червоних крашанок, скільки в цій хаті померло рідні. Ця символічна «могила» стояла в хаті до Провідної Неділі.

Також для тих, хто був у дорозі й не сидів за великоднім столом разом із родиною, господиня відрізала шматок паски і, загорнувши його в рушник разом із трьома крашанками, клала на покуті. На Вознесіння, як подорожні ще не вернулись, гостинець віддавала жебракам.

Волинь

На Волині не було заведено спати у Великодню ніч, бо вважали, що людина весь рік проходить напівсонна.

У деяких селах існує такий звичай: коли освятять паски, господар йде насамперед у хлів до худоби, сповіщає й їм радісну звістку, торкається до них кошиком, щоб вони були здоровими та великими. Після цього вже заходить у хату, тричі вітається «Христос Воскрес!» – і вся родина сідає до столу.

Жінки й дівчата в перший день не ходять у гості. Вважається, якщо першим у хату зайде чоловік, то весь рік у домі пануватиме щастя й удача. Також дуже переживають, щоб не зайшла першою хвора людина, бо весь рік таким буде для родини.

Якщо на Закарпатті на Великдень похресники приходили до своїх других батьків, то на Волині в окремих регіонах навпаки: ходять хресні на гостину та приносять із собою пасоки, крашанки, подарунки.