Великодні звичаї. Частина 3: Львівщина

  • 375

Великоднем у нашій оселі завжди пахло за тиждень до свята. Моя бабуся жила у Старому Самборі, що за 90 кілометрів від Львова. Саме там ми із сім’єю традиційно святкували. За 7 днів до свята ми дбали про новий одяг і якесь «оновлення» для оселі, аби протягом року в нашій сім’ї було все нове й додавалось все більше багатства. Одягати на Великдень старий одяг було поганою прикметою.

До приготування самої паски бабуся бралась у четвер. Вона говорила, що цього дня самим випіканням і варто займатись. Пасок місила бабуся багато, не менш як чверть сотні, адже ними ділилися з усіма: частину віддавали бідним, частину – сусідам, друзям та знайомим.

Коли вона вимішувала паску, ніхто не мав заважати, не було ніяких чужих очей. Навіть дверима не можна було рипнути. Бабуся завжди говорила, що паска «боїться» протягу, тому я сиділа, як мишка, і часом підглядала у шпарину в дверях за випіканням паски .

Писанок багато не розписували. Зазвичай фарбували одним кольором. Бабуся брала до свого кошика темніші, а я в дитячий кошичок – яскраві мальованки. (Хоча загалом на Львівщині й писались писанки, але в нашій сім’ї чомусь того не робили.)

Найчастіше робили червоний колір за допомогою лушпиння, жовтий – з відвару кори яблуні.

Для нашої сім’ї Пасха – свято родинне, тому всі обов’язково мусять зібратися за великоднім столом, тоді родина буде триматися купи протягом року.

У великодньому кошику, крім паски і яєць, обов’язково мусів бути ніж. Ним і різали Паску. На Львівщині заборонялось викидати хоч щось із великоднього кошика: шкірочки від м’яска чи шкаралупки від яйця ми закопували на городі, аби був добрий урожай.

Традиційно до церкви на освячення ходили ввечері, і цілу ніч кошик стояв незайманим. Пригадую себе маленькою. Як мені той запах ковбаси лоскотав носа. А ще й у суботу суворий піст – нічого не їла смачного. Ех, згадую, як мені хотілось тієї ковбаси…

Уже на ранок, після Служби Божої, ми сім’єю сідали за стіл. Найстарший член сім’ї розрізав одну писаночку на стільки частин, скільки людей сиділо за столом, посипав її хроном, і давав кожному, неодмінно примовляючи й бажаючи кожному з родини здоров’я, благополуччя та любові. А ще бабуся нікому не дозволяла вставати із-за столу під час сніданку. Так робили, аби всі були вкупі й не розбігались (розлучались).

Святкували зазвичай три дні. Обов’язково потрібно було на Великдень віднести шматочок Паски чи писанки на могили до родичів.

Також є традиція «христосуватись». Це ми малими ходили до сусідів, родичів, хресних, приносили їм паску, яйця і вітали одне одного із Воскресінням Христовим.

А тоді вже можна було й розважатись.

Дуже хорошою традицією, зокрема на Львівщині, є водіння гаївок. Біля церкви на галявині збиралась молодь, усі в строях, з гарним настроєм, і водять хороводи, грають різні забави. Молодші б’ються яєчками, голосисті співають пісень. Краса!

Хлопці, аби показати свою міць, будують «вежу»: стають п’ять хлопців, їм на плечі стають троє, потім двоє та один, як правило, невеликого зросту.

Добрим знаком у ці дні було постояти під дзвонами. Той, хто це зробить, цілий рік не хворітиме.

А в понеділок сухим не залишався ніхто. Хоч трішки та й змокнути у цей день мусить кожен. Люди поливаються, тобто очищаються від усього злого. Часами ця забава переходила усі межі, і ти додому приходив не «облитий», а «мокрий, як хлющ». Це забава найбільш популярна серед неодружених хлопців і дівчат, але все частіше вона зачіпає всіх. Хоч уже останнім часом її у містах намагаються контролювати, створюють спеціальні поливальні місця, і той, хто туди приходить, розуміє, що може бути мокрим.