Новонароджена: поради молодому батькові

  • 5821

Отож, Ви щойно пережили пологи і отримали свій довгоочікуваний подарунок на руки. Воно мале – але незнане й виглядає небезпечно, як розкопана на городі авіабомба ФАБ-50. Візьміть себе в руки бодай зараз: панікуватимете потім ще кілька мільйонів разів. Адже Ваше життя змінилося безповоротно.

Але повірте на слово, саме тепер Ви перейшли із класу дітей у клас дорослих.

Перше: не бійтеся

Чому він/вона кричить? Що хоче? Як годувати дружину? Чи правильно одягнув памперса? Як би спровадити маму/бабу додому вкупі з її «цінними» порадами родом із минулого століття? Сто тисяч запитань і загроз тлумляться перед дверима твого мозку, молодий батьку. І все вкупі додає страху: а що, якщо?.. Якщо:

  • я не зможу бути гарним татом,
  • я не зумію подбати, як належить, про малесеньку дитину, і вона через мене помре,
  • я не буду в стані заробити на сім’ю,
  • я не зможу бути гарним працівником, як раніше, бо буду зі «своїми» дівчатами й хлопцями,
  • не буду чоловіком (себто істотою з прив’язкою до «гаражу», «футболу» і так далі),
  • матиму негаразди із дружиною, бо будемо обоє утомлені.

Поспішаю Вас утішити: буде усе, й навіть гірше. Так, грошей не вистачатиме катастрофічно – бо що більше Ви заробляєте, то більшими є Ваші запити. І ванночку для дитини (пластмасову) купуватимете не на ринку, а в суперкрутому гіпермаркеті, де Вам втулять такий же ж товар із доброю націнкою (такий собі бізнес по-вкраїнськи на дітях – перевірено власним досвідом…) Про сварки взагалі мовчу – будете гризтися з жінкою, як демони, як собака з котом: вставай до дитини, мені рано на роботу, а я не спала цієї ночі… Гараж заросте павутинням, а футбол – футболинням.

Але Ви все пройдете, і витримаєте. Якщо ні – скажу грубо: х…, еее, поганенький з Вас чоловік. Бо ми – це не тільки щетина, шкарпетки по хаті й огірок у штанях. Чоловік – це відповідальність, сила і мужність тягти на собі сім’ю. Це твердість рук, що після дня тяжкої роботи, як пушинку, гладять ніжну шкіру новонародженого. І, як на мене, головне – це певність після пережитого: удар тримаємо! І маємо за що триматися на цій землі: за дитячу усмішку й твердий кал після тижня проносу ти будеш готовий позбутися усього цього недосконалого світу за вікном.

Друге: слухайте всіх, робіть на власний розсуд

Коли ми ще були з «колобком» у животі, я запоєм читав усі жіночі порадні в інтернеті, журнальчики для вагітних і не дуже кобіт, фірмові поради від різних «Інтернешнл Підзузник продакшнз» чи «КашаМамалига Лімітед». Що – як болить живіт, дайте газовивідне. Як плаче, то – носіть на руках, не носіть на руках, бринькайте на гітарі, ходіть ціхо, як миш коло кота, волайте, наче збуджений бабуїн… Усе це не варте й паперу, на якому видане. Слухайте усіх – будьте собою. Робіть, як вважаєте за потрібне – інтуїтивно Ви будете праві. І, що найважливіше, саме Ви несете відповідальність за усе. Чи буде температура – і коли повезете дитину до лікаря (одразу порада – НЕГАЙНО! Хоча би подзвоніть до ескулапа). Яку кашку купите – і в який підгузник вона потім успішно/невдало вийде.

Я особливо «люблю» всякі файні поради від старших цьоток, мам, бабів і людей на вулиці. Ооо, які бздури доводиться вислуховувати молодому татові – і ввічливо бодай кивати гривою: дякую, Ваша честь, за заувагу, що манну кашу вночі треба гріти (до речі, подивіться, як любить дитина – мої залюбки смакували прохолодними кашами). Знайте себе і свою дитину – повірте, це нескладно вивчити.

Але ще раз засторога – коли хвороби, то не гайте часу, шукайте доброго фахівця (повірте, в нас їх вдосталь) і перевіртеся із дитиною. Бо час може бути згаяним безповоротно.

Третє: не шкодуйте, що Ви і Ваше життя змінилися

Петро і Микола п’ють під будинком і весело гигочуть на Вас із дитячою коляскою в лапах… Що ж, можливо ще два-три місяці тому Ви б так само обс…рали сусіда з поверху вище, що бавить дітей. Мовляв, пропав чоловік, як ксьондзові качата… А кум Андрій, що холостяк, прислав фото нової своєї «бікси» – обидва її «ай-к’ю» ледь не пробивають екран телефона… Що ж, можливо. Вам і буде сумно, бо чоловіка звично вважати таким собі «агентом» 007 по нашому: пити-робота-жінки-ну машина-ну дім. Діти якось у список мужності українців чоловічого роду лише зараз несміливо протискаються.

Все ніби і так, але… Батьківство варте свого! І недоспані ночі, ця інвестиція в майбутні недоспані ночі – коли діти підростуть і хвилюватися за них будете «по-дорослому»… І роблені вночі чоловічі наші роботи – бо вдень із роботи підміняєш жінку, знесилену малесенькою дитиною до позначки «заправте бак». І сотні тисяч дрібного й великого, що робиш як тато – бо так треба. Але усі ці айсберги розбиває дитяча усмішка, сміх разом, тепла маленька рука, яка спочатку ледь обнімає два Ваші пальці, потім три, потім потроху шириться Вашою долонею… А вибитий на баскетболі з малою донею палець наче й не дуже болить, коли дитина заходиться від сміху од того, який Ви незграба… Це сотні тисяч великих і малих радостей та горя – такого по-дитячому щирого, що ми б дорослі, уросли від нього в землю аж до кінця віків… Це те, що робить нас чоловіками по-справжньому – а не тільки через щетину, грубість й більшу мускульну масу. Смію підсумувати, що #батьківство, #бутитатом – це виклик, якого Ви ще не мали. Підніміть ту кинуту життям і Богом рукавичку виклику – коли це проживете, то нарешті станете по-справжньому собою.