Постояти за себе: мамський самозахист

  • 330

Взагалі мамам якось не прийнято відстоювати свої межі. Мамам якось не личить боротися за свою територію, не пасує не давати себе ображати та навіть просто не дозволити вилізти собі на голову – якось не комільфо. Мама – вона ж світове втілення доброти, правда?

Мама може бути втомленою, повільною, ніякою і навіть повним лузером, мамі можуть пробачити багато що, але тільки не просте людське прагнення також жити щасливо і комфортно. Правда? Мами?)

Ану трішки поговорімо про самозахист. У сенсі – про мамо-самозахист. І спробуємо трішки вийти за межі нав’язаної нам невідомо ким і коли (а може, і відомо) ролі “доброї” та “поступливої” – ролі, яка зручна для всіх, від наших дітей і до їхніх вчителів, від татусів і до бабусь, від друзів і до просто перехожих на вулиці. Але яка, чорт забирай, інколи просто капець яка незручна для самих мам! 

О, це знайомо всім мамам: ми маємо бути добрими, бо ж показуємо приклад дітям. Ми маємо бути поступливими – бо ми не найзахищеніша верства населення, будьмо чесні. Маємо бути неконфліктними – бо ж відповідаємо не лише за себе і в разі чого постраждають наші діти. Слабкі місця мам – на видноті, і бити в них так легко й зручно, що навіть не здається, що неправильно.

Проти мам на цьому полі грає цілий світ: при цьому і їхній внутрішній світ також. Зсередини тебе “підпирають” гормони і твоя безмежна мамочна любов. Ззовні – українське суспільство, яке ще до кінця не визначилось, “за червоних” воно чи “за білих” (тобто – ліберальне чи консервативне? толерантне чи нетерпиме? інклюзивне чи спартанське?).

І в такому трохи не здоровому світі  (де ще не сформовані якісь чіткі бачення) жертвами екстремального різнодумства стають найслабші ланки суспільства, наприклад, молоді мами. Нам зі всіх боків втовкмачують щось кардинально протилежне та ще й агресивно обурюються, якщо ти наважуєшся вголос сказати про власну позицію (бо, так чи інакше, цим ти зачіпаєш інтереси “ворожої” групи).

Але в одному думки всіх груп збігаються: якщо ти мама – ти не маєш права на якісь інші іпостасі й на якісь інші види щастя. Тобі досить агресивно нав’язують твою роль – роль працьовитої, доброї, терплячої і, звісно ж, безконфліктної особи, бо – “ти ж мама”. А значить – на тобі лежить світова відповідальність за все у Галактиці і ти не маєш права оступитись навіть у виборі кашки (Господи!) – не кажучи вже про вибір решти.

І знаєте, що? Досить. За два роки мамської кар’єри (а це ж лише початок!) я вдосталь цього наїлась. Тільки-но починаєш облаштовувати навколо себе світ, комфортний не лише для когось, а й для себе, як тебе починають звинувачувати в егоїзмі, намагаються бодай невдоволеним стогоном, але хоч якось розворушити твоє почуття провини, хочуть хоча б натякнути: “Та ти ж мама… а мама не має думати про – прости Господи! – себе”. Та ну, справді? А хто ж тоді подумає про мою шкуру, яка між іншим, не спала майже два роки – і півтора року сидить на заспокійливих препаратах?

Я не скаржуся – у мене хороші рідні та друзі, які мене розуміють і підтримують. Я лише хочу сказати, що всі ті мами, які “не можуть собі дозволити” розділити з кимось ще вантаж материнства – припиніть! Він (цей вантаж) з діда-прадіда не був розрахований на одну людину. Не грайтеся у героїнь – і не бійтеся, що хтось розгледить у вас егоїстку.

Не бійтеся “не бути добрими” –  не дозволяйте комусь порушувати ваш приватний простір і змагайтеся за межі того, що з вами можна, а чого – ні. І – послухайте! – хіба ж не залякані, безправні мами виховують переляканих, загнаних громадян, які бояться жити так, як хочеться їм? Я вважаю, що це наш материнський обов’язок – навчити своїх дітей боротися за своє, відстоювати своє, не давати нікому пхатися у своє і навіть більше: не боятися МАТИ це своє, в принципі.

Наприклад, поговорімо про ЧАС – так-так, саме вільний час, якого катастрофічно бракує мамам у перший рік народження дитини. Ви готові боротися за власний час? Ви взагалі колись думали, що маєте право на цю боротьбу? Ви ж розумієте, що бути щасливою (а значить, здоровою й повноцінною) без краплі вільного часу не може ніхто? Навіть якщо ви просто страхітливо любите свою дитину і навіть якщо боротьба за ті кількадесят хвилин буде аж надто “кривавою”  – ви мусите це зробити. Тому, що ви маєте спробувати раз – і навчитись із часом  – брати від життя те, що таки належить вам. Це буде ваш перший крок.

Всі оці “Ой, а я і не знаю, що з дитиною робити” – “Та ти сама  не зможеш піти кудись!” – “Думаєш, він впорається?” – все це не більше, ніж простенькі маніпуляції на рівні підручника із загальної психології за перший курс. Що значить – тато не впорається? Не впорається – то у крайньому випадку, нестиме кримінальну відповідальність, він же це розуміє, а значить – таки впорається. Що значить – “та ти сама не захочеш…”? Так ти спочатку спробуй – а потім і сама точно знатимеш, захочеш ти ту годинку з книжкою на одинці чи пробіжку в парку (о, та це ж мрія всіх молодих мам, чи не так?).

Не втомлююсь повторювати – чоловіки нам не старші сини і за своїх дітей вони несуть відповідальність. Навіть попри всі ваші гормональні бурі. Кожна жінка має чітко розставити межі – і навчити всіх, хто навколо неї, що з нею можна робити, а що – ні. І тим паче, якщо ці “всі” – це ваша сім’я.

Це стосується не лише чоловіків –  а й дітей. Мама зобов’язана показати дітям, як влаштований світ – і зобов’язана показати їм, як грамотно розставляються межі. Мама не може дозволити собі бути аж надто м’якою з дітьми – цим вона повністю дестабілізує їхнє бачення світу! І заважає формуватися повноцінним особистостям. Мама має бути твердою в багатьох питаннях – найперше у тих, де порушуються межі її власного простору. Мама у стосунках із дитиною – доросла й головна, і хоча вона (якщо вона добра мама) намагається дати дитині право голосу, вибору та можливостей, але вона, а не дитина, встановлює  правила гри. Врешті-решт, ви ж читали “Володаря мух” – і знаєте, до чого приводить безмежна влада для не готових до неї людей (а діти – саме такі).

Одним словом, мами можуть бути добрими, благородними, поблажливими й жертовними. Але не нещасними. І доти, доки вам в радість все, що ви робите як мама (та й не лише як мама) – а не під впливом чужих “треба”, “ти мусиш” чи “ти маєш” – лише доти все гаразд. А якщо ні – що ж, лише ви самі можете змінити ситуацію. Звичайно ж, це лише моя думка.

Всім сили і любові!