Подорожі з дітьми: літаком на море

  • 199

Так і запишемо: вперше Віка політала літаком у рік і сім!

Звучить це прикольно – а на ділі я дуже боялась цього перельоту. Тому намагалась передбачити всі можливі стреси та ризики. Напевно, провидіння зглянулось над мамою-параноїчкою, і обидва рази (туди і назад) Віка мирно хропіла на мамівських грудях. І навіть відмерла рука та затерпла спина не заважають твердо заявити: політ був успішним, Віка молодець! Ура!

Чого ж я так боялась летіти? Не знаю – я обожнюю все, що пов’язане з аеропортами-літаками-перельотами, і ніколи в житті не боялась літати. Але цього разу (хоч я нікому й не зізнавалась) – ой-ой-ой.

Мені було страшно з багатьох причин:

  • По-перше, на Синай летіти аж 3,5 години.
  • По-друге, у літаку  не можна бігати й навіть ходити (що для будь-якого тодлера саме собою жахливо).
  • По-третє, відсутність інтернету (а значить, “саме тими” (а які будуть “саме тими” теж непросто вгадати) мультиками-відео-кліпами запастись треба зазделегідь).
  • Та й взагалі – сидіти у замкненому просторі, на висоті скількись-там тисяч кілометрів, з півторарічною дитиною, що верещить-ревить-плаче, або хоча б навіть скиглить, – це пекло. Ну і про закладені вушка від зміни атмосфер, страх під час всіляких турбулентностях і косі погляди інших пасажирів теж не варто забувати.