Зараз я розповім, як мінімізувати всі ці неприємності та перетворити політ з малюком у порівняно веселу пригоду з класними фотками з ілюмінатора і приємними спогадами)) 

Отже, все спочатку: ми замовили наш тур (а з ним і квитки на літак) у турагенції. Вони ж оргазінували нам страхівку (візи у Шарм-ель-Шейх не потрібно). За 24 години до вильоту уточнили, чи рейс не перенесли (все за правилами). І за 2 години до вильоту – як книжка пише – приїхали в аеропорт; до речі, в кого з’явиться ідея залишити автомобіль на стоянці аеропорту – не треба так робити, вартість доби – 250 грн. Простіше взяти таксі.

Ці 2 годин нам вистачило впритул, щоби пройти спочатку реєстрацію, потім митний контроль і 5 хвилин потусити в дюті фрі та запастись шоколадками в дорогу.  Поки ми стояли у чергах в аеропорту, Віка бігала цілим сьому терміналом, бавилась із банкоматами та ескалаторами, а ще – люто тестувала свій новий візочок.

Так, ми купили новий візок спеціально під свою поїздку на море. Скажу лише, що це була справді “покупка року” – Віка полюбила його з першого погляду, і навіть вдома любить просто собі сидіти у цьому новому візку. Зі старим таких пристрастей  не було 😉 Але для поїздки – ідеально! До того ж завдяки мішку-чохлу для нашого нового візочка   (польський EasyGo Minima, кому цікаво, з маленькими колесами без фіксації, з маленьким кошиком, вагою 6 кг – одним словом, малий і мобільний, абсолютна протилежність нашому попередньому місткому зручному танку Chicco Artic).

До речі, візки не потрібно здавати в багаж відразу під час реєстрації – його ти віддаєш вже на трапі стюардам, і вони самі несуть його в багаж. Тож подбайте про чохол для візка – нам наш повернули з кількома симпатичними дірочками, уявляю, що було би зі самим візочком після такого трансферу. І перед тим, як покласти візок на стрічку перед “рентгеном” (так, в Єгипті через “рентген” пропускали навіть візки) теж одягайте його в чохол – наш від стрічки вимазався, і я досі не віддраяла цих гарненьких чорних плям з оббивки.

А! Тут би пасувало сказати кілька слів про збирання валіз! Речі в літак треба збирати продумано і акуратно – нічого не забути, все взяти, все гарно запакувати, і ще й молитись, щоб їх не дуже потовкли в аеропорту чи й взагалі не загубили. 

І то – у нас був не лоукост, а чартер, а тобто ми могли взяти по 20 кг ваги на дорослого і 10 кг на дитину, + по 5 кг ручної поклажі. Ми мали дві велетенські валізи і 2 рюкзаки, всі майже дозволеної ваги. І я не взяла нічого, що мені не знадобилось.

До речі, не забудьте не лише обмотати свої валізи харчовою плівкою (працівники аеропорту кидають ними, як кулями в боулінгу) – а й позначити якось. Тоді ти швидко визначиш свої на стрічці в аеропорту, а не стоятимеш і не гризтимеш нігті у натовпі таких самих власників чорних валіз, обмотаних плівкою.

І ще одне! На посадці не забудьте попросити персонал аеропорту про кращі місця – зазвичай, вони керуються принципом, “а можна не приходити? – можна!” (як в тому анекдоті), тобто якщо просиш – то запросто садять тебе і біля вікна, і далі від хвоста, і так далі.

Ну-от. Посадка відбулась вчасно і швидко, літак гарно злетів і летів рівнісінько 3,5 години. У літаку нас не годували – і шкода, бо я люблю поїсти в літаках, мені навіть кончені макарони дуже смакують під час польоту, може, адреналін?) Тож ми, як порядні галицькі батьки, перестрашені, що дороге дитя може вчасно не поїсти (тфу-тфу-тфу!!!), в ручну поклажу напакували повний ланчбег печива-бананів-йогуртів. Нам ніхто нічого не забирав і не перевіряв вміст поїлок на 100 мілілітрів (за правилами, крім гострих-ріжучих предметів, у ручній поклажі не можна перевозити і рідин об’ємом понад 100 мілілітрів). І, слава Всевишньому, дитина таки перекушувала в дорозі, а ще водичка ішла, як в суху землю (коли дітям закладає вушка, вони не знають, що їм треба робити. Давайте час від часу попити малим, і все буде ок!)

Що там в нас далі. А! Дітям до 2 років окремого місця не дають, а видають мамі чи татові спеціальний пояс, яким ти прив’язуєш малюка до себе. На щастя, його можна було знімати після зльоту, бо Віка від цього поясу верещала, як різана. Поверещала і заснула на грудях, так що ГВ у літаках – це просто як подарунок долі.  Нам не довелося навіть вмикати дбайливо закачаних в Дропбокс мультиків.

Що стосується памперсів і туалету – у мікроскопічних туалетах літаків передбачена сяка-така відкидна дошка для цих брудних справ, тож не варто хвилюватися ні батькам, ні випадковим сусідам 😉

А ще – дуже важливо, щоб пощастило із сусідами по кріслах, тому що не всі зможуть адекватно реагувати на дитячі капризи, плач чи вічний двигун (і розбиратись, хто, що і кому чого не винен і не повинен, в умовах замкненого простору десь над пустелею чи океаном, ви не будете).

Нам дуже пощастило – дівчата-сусідки навіть тримали Вікусю частину польоту у себе на руках, забавляли малу і по-всякому розважали))

Але я цілком підозрюю, що могло бути все, що завгодно. І знаєте, що? Приготуйтеся тримати золоту середину: не шипіти на дитину змією за кожен писк, “бо не перед людьми соромно” – але й не сидіти з обличчям Будди, поки ваше чадо вилазить на голову чужій людині.

Будьте благорозумними – доброзичливими і не надто занепокоєними. І навіть найскладніші перельоти чи переїзди будуть для вас і ваших діток цікавими пригодами, а не суцільним стресом 😉