Синь і Вир: Карпати на вихідні

  • 600

Прозора блакить озера, жовтогарячі та червоні крони дерев і, скільки сягає око – гори, у хмарах та тумані. Був тут раз – і обов’язково захочеш ще, адже карпатські схили так легко не відпускають) Та про все по порядку.

Дорога

Мабуть, ви уже здогадались, що основним пунктом наших тридениих мандрів на вихідні (минулого тижня був саме такий, подовжений вікенд) стало озеро Синевир. Моя давня мрія) Як показав навігатор, до мрії зі Львова – 212 кілометрів. І відразу вам перша і дуже корисна порада – не купуйтесь! Найкоротший маршрут пролягає через Долину, але повірте – він буде не те, що не найкоротшим, а й найгіршим і дуже виснажливим. Принаймні допоки там не поремонтують дорогу, бо зараз це 60-70 км суцільних ям. Тому не повторіть нашої помилки, їдьте трасою Київ-Чоп через Сколе, Воловець, і тих зайвих 40-50 км не відчуєте! Загалом дорога займе 3,5-4 години, адже без зупинок хоч на пару хвилин із дитиною ніяк – і в туалет треба, і трохи ноги розім’яти.

Карпати
“Бачили, які гори?”

Житло

Як і скрізь у Карпатах, орендувати помешкання не проблема. І житло є на будь-який смак та гаманець – від дерев’яних стареньких хатинок до віп-готелів з лакшері-номерами. Звісно, хотілось орендувати кімнатку десь якомога ближче до Синевирського ока, проте в селі Синевирська Поляна практично все було заброньоване задовго задалегідь (три вихідні дні, пам’ятаєте?) А я шукала нам хату в п’ятницю, щоби заїхати наступного дня – свята наївність))) Хороший варіант знайшовся в сусідньому селі, яке так і називається – Синевир. З власним авто – це не проблема, 12-14 км долаються легко й швидко. Оренда кімнати на дві ночі коштувала нам 700 гривень. На правах реклами, розкажу про садибу Синевирський чардаш. Там лише три номери на другому поверсі, усе дерев’яне та нове)) Санвузол у кожного свій, спільна лише кухня, яка добротно обладнана – плита, чайник, мікрохвильова піч, холодильник. Хочете готувати їжу самі – будь ласка, хочете замовити в господині – теж прошу. Ще там є баня та чан, проте ми цього добра не випробовували, бо були з красунею, якій 2,8)))

Що побачити

Осінь в Карпатах – прекрасна й неймовірна, але, як і у Львові, принесла зі собою один мінус – швидко темніє. Тож усі плани щось побачити краще втілювати в першій половині дня. У суботу ми приїхали вже по обіді, тому встигли хіба що з’їздити в Колочаву – село з десятком музеїв.

Музей у Колочаві
Музей у Колочаві

Найпопулярніший – Старе село, це скансен зі старенькими гуцульськими хатинками, на зразок нашого Шевченківського гаю у Львові. Ще там є музей вузькоколійки, загалом години вистачить, аби все обдивитись. Вхідний квиток – 50 гривень, за дитину не платили (аби далі не плутатись, одразу уточню, що за малу окремо не платили ніде).

І ведмідь – на додачу!

Наступного дня ми вирушили до озера. На шляху зробили зупинку в ще одному чудесному місці – Реабілітаційному центрі бурих ведмедів. Вхід – 15 гривень, здається.

У такій природі живуть ведмеді

Туди привозять звірів, з яких познущались люди. Тих, кого дресирували в цирку на розпеченому вогнем камінні, тих, кого тримали в тісних малих клітках на сухому пайку як атракцію для відвідувачів… Історії ведмедів дуже сумні, але коли бачиш, як вони віджили, як гуляють у дикій карпатській природі, тішишся, що є інші люди, які повернуть цим ведмедям повноцінне життя… Чесно, звідти не хотілось йти, особливо нашій Мар’янці.

ведмеді
Майже селфі з ведмедем)

Ведмеді позували, наче справжні моделі, випрошуючи якийсь добрий харч – майте на увазі, годувати бурих суворо заборонено! А коли ми вже спускались дорогою вниз, ведмідь з іншого боку сітки і собі пішов з нами. Уявіть, скільки радості було в дитини! Вона досі всім розповідає, що ведмідь хотів з нами їхати машиною 😉

Синь і Вир

Ну і нарешті – ми біля озера. Можу довго описувати цю красу, але краще дивіться фотки, або їдьте дивитись на власні очі)))

озеро Синевир
Позаду нас – Синевир

Щоправда, ми були в неділю і натрапили на людський мурашник! Стояла черга на оглядовий майданчик, аби зробити фото! Ще одна важлива річ, поки не забула)) Вхід та в’їзд до озера платний. Якщо ви без дитини, сміливо платіть з дорослого по 15 гривень, і йдіть до озера пішки. Йти треба 1200 метрів, але то карпатські дороги – під гору)) Ми заплатили ще 75 грн за в’їзд на авто, про що не пошкодували, адже наша дитина залізла на шию ще під час прогулянки навколо озера, уявляю, як ми б по черзі несли її ще й цією дорогою. Біля озера продають купу усякого непот…сувенірів для туристів, є і напої, є колиба, щоб поїсти, але як там – не знаю)

Карпати
Справжня осіння краса!

Гуляти навколо озера можна дуже довго, з усіх боків – чудовий вигляд, а ще можна погодувати мальків, їх чудесно видно в прозорій водичці. Посеред озера є маленький острівець, туди туристів доправляють на дерев’яному плоту, проте ми не пливли)

Ох, Шипіт!

Дорога додому пролягала через ще один “маст сі” – село Пилипець. За три кілометри від нього є 14-метровий водоспад Шипіт – справжнє диво карпатської природи. Ну як можна проїхати повз? До водоспаду треба трішки піднятись угору, а біля самої води вичекати чергу для фото))) А можна просто стати збоку й на хвилю задуматися про своє, дивлячись, як вода потужною хвилею спадає вниз… Я би могла стояти там ще довго)) Але нам ще треба встигнути на… гору!

Шипіт, Карпати
А оце – Шипіт згори!

Півтора кілометра догори – за 15 хвилин

Звісно, для цього не треба йти ніжками, достатньо оплатити підйом на двомісному крісельному підйомнику в Пилипці. Вартість “проїзду” туди й назад трохи вища, ніж у львівській маршрутці – 80 гривень, але ніхто не висить над головою і краєвиди геть не ті 😉 Щоправда, з дітьом, яке ні секунди не всидить, може бути важко – на висоті краще не стрибати) Вже на самій горі є купа екстремальних розваг – від з’їзду на байках до польотів на параплані. Наразі, це стало новою мрією))

P.S.

Не бійтесь холоду, довгої дороги та дитячих істерик – усі ці речі неминучі)) Хай вони не завадять вам насолодитись красою Карпат, адже побачити та відчути гори восени – чудова емоційна підзарядка.