Криза семи років: привіт, соціальний світе!

  • 947

Батьків, чиїй дитині 6-7 років, переважно хвилює школа та все, що з нею пов’язане. А клопотів там чимало: канцтовари, ранець, форма, збори з вчителем, пояснити дитині, навіщо та школа потрібна… Криза семи років часто вилітає з уваги батьків, а її ознаки списують на будь-що – звичайний непослух чи «такий» характер, хоча вона пов’язана саме з початком шкільного життя. Самостійність трирічної дитини вже давно пройдена та забута, а до підліткових бунтів ще досить далеко – можна жити та тішитися розумному чадові, але воно вкотре показує, що йому щось не так та потребує уваги. Чим же особлива криза семи років?

Що відбувається з дитиною під час кризи семи років

Якщо трішки повернутися до кризи трьох років, то в цей період дитина самостверджується в середовищі предметів – вона вчиться сама виконувати прості щоденні дії, їй важливо це пробувати, знову й знову почуватися “дорослою”. У сім років важливим стає зовсім інше, а саме світ соціальних відносин та місце дитини в ньому.

Криза семи років – це період народження соціального “Я” дитини. Якщо знову ж таки згадати про дитину в 3-4 роки, то у цьому віці вона себе сприймає відокремлено тілесно. Ось є вона, її тіло з руками та ногами, а ось поруч мама, он її рука. У сім років відбувається усвідомлення психологічної автономії, свого внутрішнього світ емоцій та переживань, який не тотожний з переживаннями дорослих. Дитина чітко говорить про свою злість чи про хороший настрій та розуміє, що це означає.

У цьому віці також відбувається і фізичні зміни, які мають вплив на розвиток дитини: зміна зубів, різкий ріст, значно покращується координація рухів, з’являється багато сили та міцності. До цього всього теж потрібно звикнути, прийняти нове тіло та “подружитися” з ним.

Дитині потрібно якісно нові стосунки. Вона прагне бути включеною в систему соціальних відносин, робити щось суспільно корисне. Звучить страшно, а фактично їй потрібно багато нових контактів, задоволення своєї допитливості та похвала від дорослих, що чадо зробило щось важливе для всіх. Такий собі черговий варіант самоствердження “я дорослий” (іноді його можна спостерігати все життя, якщо в дитинстві пішло щось не так). Власне так криза семи років і пов’язана зі школою, бо саме вона забезпечує та уособлює цей перехід від старих соціальних зв’язків до нового спілкування, від гри до формальної дії та знань.

Які конкретні ознаки кризи?

  1. Втрачається дитяча безпосередність. Між бажанням-імпульсом та готовою дією з’являється ще один елемент – оцінка того, як це сприймуть навколишні. Для дитина є важливою думка значущих дорослих, і на них вона орієнтуються в першу чергу.
  2. Переживання набувають сенсу, тобто дитина розуміє свої емоції (злиться, сумує – про це вже було вище).
  3. Узагальнення переживань. Що це? Коли з дитиною періодично трапляється якась ситуація, яка дає той самий результат, то вона не просто пробуватиме далі чи облише свої дії, а дасть собі певну оцінку (успішний чи невдаха), через яку розглядатиме всі свої наступні вчинки. Простіше кажучи, замість дошкільної впертості та руху “напролом” з’являються сумніви та оцінка зусиль чи корисності результату дій.
  4. З’являється манірність. Дитина може кривлятися чи дуже перебільшено робити якусь дію. З одного боку, це про бажання бути дорослим, його копіювання на свій лад. З іншого – сигнал про увагу та потребу турботи, адже для дитини важливою є соціальна взаємодія з дорослими.
  5.  Замість гри та уяви приходять знання та бажання пізнавати світ. На зміну іграшкам та відтворенню приходять цікавість до будови речей, пошук відповідей на всі-всі запитання та потяг до дорослих, які є уособленням цих потреб. Діти в цьому віці є допитливими, мають живий інтерес до всього і разом з тим багато в чому копіюють батьків, тому дуже важливим є їхній правильний позитивний приклад.

Декілька слів про батьків

У цьому віці для дитини надзвичайно важливою є думка дорослих – і це не дивно. Адже саме з ними вона прагне взаємодії. Тому, наприклад, в дитячому тесті самооцінки “Сходинки” бачимо оцінку дитини мамою, татом та вчителькою (нова соціально значимою для дитини людиною). Оскільки в дитини формується власна думка та переживання, пов’язані з нею, варто враховувати побажання школяра, дослухатися до нього та включати в процес ухвалення рішень.

Важливою є повага. Логічне продовження попереднього пункту. Почуття власної гідності є дуже вразливим у цьому віці, тому слід бути обережним з гострими фразами чи критикою. У моєму дитинстві батьки деяких однокласників за погані оцінки казали їм “якщо ти нічого не вчитимеш, то підеш на село хвости телятам крутити”. Такі фрази є неприйнятними, бо формують в дитини занижену самооцінку та нездатність до успішної діяльності в майбутньому.

Однакові вимоги до усіх. Фокус “Я дорослий, мені можна” припиняє працювати, тепер дитина звертає на це увагу та усвідомлює несправедливість різниці. У цьому випадку найкращий вплив – власний правильний приклад. Хочете, щоби дитина носила шапку, вдягайте її і собі; прибирала за собою тарілку – аналогічно.

Як бачите, дитина росте і все більше хоче говорити з вами “на рівних”. Батькам теж слід до цього звикати, бо іноді простіше покомандувати та скерувати в потрібне русло, ніж вкотре домовлятися, враховувати ще одну думку та знову щось пояснювати. Та виховання особистості, а не слухняної людини, передбачає саме такі складові.  Зате це неймовірний період допитливості та жаги до знань і ним варто розумно користуватися та вчити дитину давати собі раду в цьому світі.

Фото з сайту yrok.net.ua