Чотирилапі друзі. Реалії життя дитини з собакою

  • 1026

Хто читав статтю-візитку про нас, той знає, що окрім маленької мандрівниці Назарівни, у нашій сім’ї є ще старша «чотирилапа дворічна дитина» – Ніно 😉 Вона є повноцінним членом нашої родини, і всі плани та мандрівки «узгоджуємо» з нею. Перш ніж описати, як це – подорожувати з дитиною та собакою, ми б хотіли розповісти, як у нас з’явилась Ніно і як вона знайомилася з Назарівною.

Вибір породи

Мабуть, багатьом із вас у дитинстві батьки (а може, вже й ви своїм дітям) неодноразово казали фразу «підростеш – купиш собі» (візьмеш, зробиш тощо – потрібне підкреслити 😉 ). На жаль, у дитинстві наша мама собаки не мала, тож дитяча мрія все чекала на реалізацію. Та до вибору улюбленця ми поставилися дуже серйозно, бо знали, що собаку беруть на все її життя. Одними з перших, звісно, постали питання – які ж породи собак найкраще контактують з дітьми і які найкращі для життя в квартирі.

Дядько Гугл видасть вам навіть цілі списки, які ж породи вважають найкращими для дітей. Та ми пішли далі. Скоротили наш список до двох порід: золотистого ретривера (або просто «голдена») і бігля, які нам подобались. Відтак ми поцікавилися в кінологів і заводчиків цих порід, які ж насправді ці тваринки. Бігль нам видавався ідеальним за розміром і потребою в просторі квартири. Та виявилось, що вони дуже часто втікають і їх складно дресирувати. Тобто потрібно мати багато терпіння, і ще й бути готовими: вони можуть вдавати, що нічого не пам’ятають з того, чого їх вчили, тож часто треба з ними займатися навіть уже в дорослому віці.

Золотистий ретривер – це неймовірно лагідний пес, суперняня для діток і зовсім не сторожова порода. Його ми хотіли найбільше, та все вагалися через кількість місця в квартирі. Коли ж поговорили з розплідниками, то вирішили: будемо максимально докладати зусиль, щоби знівелювати такі незручності для собаки. Слід сказати, що в золотистих ретриверів, як і в усіх порід, є, звісно, й недоліки. Як ми вже згадували, ця порода зовсім не є сторожовою, що не настільки зле, як інший бік цієї медалі: вони люблять усіх людей без винятку, і їх тяжко навчити відрізняти, хто хазяїн, а хто фанат породи, який просто проходить повз і сюсюкає щось типу “ой, який гарний песик”. Ну, і в перші ж місяці варто зайнятися дресируванням пса, оскільки вони шалено люблять усе підбирати із землі. А це дуже часто закінчується харчовим отруєнням. Тому що швидше ви відучите від цього «голдена», то менше банок «ентеросгелю» вам у нього доведеться впакувати.

Ще одним дуже важливим фактором коли ви вибираєте собаку є вияснити, хто її батьки і заводчики батьків. Окрім документів на собаку, а це і паспорт, і всі потрібні щеплення, важливе ставлення власників до собак і потомства. Ніно народилась у листопаді 2014 року в Харкові, їхати по неї потрібно було доволі далеко, тож ми намагалися домовитися, аби цуцика передали якимсь способом. Та власники батьків Ніно не погоджувались відправити цуценя ані потягом до Києва, ані десь ближче, погоджувалися лише передати з рук у руки, оскільки довга дорога була би тяжкою для цуцика і йому потрібно відчувати когось поруч. Тож у січні 2015 року Ніно Вісківна урочисто вперше переступила поріг нашого дому – наш тато мужньо переніс дорогу поїздами туди й назад, щоб привезти її.

Досить символічно склалося, що вже через рік вона вітала вдома Назарівну.

Собака й дитина

Мабуть, усіх найбільше турбує питання «пес-мікроби-дитина». Ще до вагітності нам на очі потрапила стаття в Time з посиланням на журнал Pediatrics. Там писали: науковці з’ясували, що діти, які ростуть у будинках з домашньою твариною, а саме із собакою чи котом, хворіють рідше, ніж діти, які живуть без домашніх тварин. Дослідники вважають, що шерсть домашніх тварин, а також мікроби, які тварини приносять у дім з вулиці, можуть з раннього віку підсилити імунну систему малюка та “навчити” її у майбутньому “відбиватися”від нападів алергенів і вірусних хвороб. Все це звучить дуже дивно, і багато хто з вас може бути противником цього, та ми ні за що не агітуємо і ні в чому не переконуємо. Просто, як і завжди, описуємо власний досвід і розповідаємо свою історію.

В одній зі схожих статей зазначали: краще, щоби домашній улюбленець був у родині швидше, ніж дитина – нібито тоді її імунітет буде сильнішим. Цей факт був одним із визначальних, чому Ніно з’явилася в нас швидше. Але тепер ми знаємо ще більше переваг, чому краще, щоби собака була до дитини. Перші два тижні цей малий клубок щастя потребував нас постійно. Ми не могли залишити її саму вдома навіть на пару годин. Цуцики не здатні терпіти весь день, щоби сходити в туалет, а вибігати з ним надвір, особливо якщо ви живете на верхніх поверхах, не завжди виходить. Тому десь місяць, а може, й більше ми привчали її пісяти на пеленку в одному місці, а не по цілій хаті, і вигулювали тричі на день. Крім того, перший місяць хтось постійно був удома із собакою, і залишали її саму вдома поступово, плавно збільшуючи час.

Насправді процес адаптації і догляду за маленьким песиком дуже гарно готує вас до найбільшої відповідальності у вашому житті. Це наче тренування перед тим, щоб мати дитину. Ми знали, що не можемо надто довго бути в місті з друзями чи взагалі не прийти додому, бо там на нас чекала Ніно, з якою потрібно піти погуляти і якій треба дати їсти. Тож відповідальність за живе створіння дуже мотивує переглянути свій розпорядок дня та життя загалом 😉 Потім були кінологічні курси, де ми вчились слухатись 😉 Так, на курсах насправді вчать господарів, як правильно давати команди собаці, щоби вона вас розуміла та слухала. Кожен пес, де б він не жив, вважає вас своєю зграєю. А, як відомо, у кожній зграї є своя ієрархія, і тут важливо опинитися на позицію вище від пса, інакше всім удома керуватиме він 😉 Тренування є дуже важливими і займають теж велику частину вашого часу, і якщо уявити, що ці всі речі вам треба переживати, коли ви чекаєте вже на появу малюка, або малюк у вас вже на руках, то це додаткове навантаження та стрес для родини. Тому наша порада: якщо хочете, щоби в родині був собака, беріть його до появи діток 😉 Якщо вони у вас вже є, то краще тоді, мабуть, коли вони будуть трішки старшими. Щоби вам не довелося прибирати за обома, а навчати вже тоді діток відповідально ставитись і доглядати улюбленців.

Знайомство з малюком

Ми часто з Ніно проходимо планові огляди у ветеринара. І на одному з них, коли ми ще чекали на появу Назарівни, він порадив нам одну дуже класну річ. Перед тим, як ви повернетесь із пологового будинку додому з малюком, принесіть пелюшку або якийсь одяг дитини та дайте понюхати собаці, щоби пес знав цей запах ще до першої зустрічі. Потім у момент, коли малюк вперше з’явиться вдома, дозволити собаці понюхати його та переконатись, що нічого їй не загрожує, і таким чином заспокоїти тварину. Поява дитини й так забере всю увагу на себе, і ви дуже мало часу приділятимете собаці. Пам’ятайте про це й не зривайтесь на тварині, а показуйте їй свою любов в ті короткі та рідкісні моменти, коли у вас є вільний час. Ветеринар розповів нам історію однієї сім’ї, де собака дуже не любив дитину та агресивно реагував на неї. Виявилось, що батьки відразу по приїзді додому з лікарні занесли малюка в кімнату та заборонили псу в цю кімнату заходити й наближатись до дитини, хоч до того він мав змогу там вільно перебувати. Собака відповідно «зривався» через обмеження своєї свободи пересування на дитині, бо ревнував і вважав (і не без причини) її причиною своїх бід, а господарі дивувались, що ж сталось із їхнім чудовим і слухняним псом. Після таких випадків дуже часто потім є оголошення про те, що собаку віддають у добрі руки. Або ж, а це набагато гірше, більшає бродячих собак. Тому наша порада – сплануйте знайомство малюка та улюбленця заздалегідь. Подбайте про те, щоби правила, які діятимуть, коли вже малюк буде вдома (не заходити в кімнату, не спати поряд з ліжечком або з вами у ліжку, не облизувати щось) почали діяти заздалегідь, бо собака не розумітиме, чому раніше можна було, а тепер – раптом ні.

Наше знайомство минуло добре. Ми виконали всі поради ветеринара, і Ніно із зацікавленістю спостерігала за Назарівною. Щоправда, перші 3-4 місяці, поки малеча не перевернулась на живіт, нам здавалось, що Ніно сприймає її як якусь іграшку, якою бавитись можемо лише ми та яка видає цікаві звуки 😉

Коли ж почався період перевертання й малеча вже почала частенько зависати в кріслі-шезлонгу, то наш пес почав дедалі більше виявляти свої здібності няні. Коли мала починала плакати, а ми були в іншій кімнаті, то собака прибігала нас кликати, а із часом почала приносити малій свої іграшки, хотіла так заспокоїти її. Цей вияв переживання та опіки є й досі. Буквально на днях, коли ми гостювали в бабусі та дідуся, малеча зірвалась зі сну і дуже сильно розплакалась, а Ніно, яка була на першому поверсі, де й ночує, прибігла під двері спальні на другий поверх і так залишилась спати на голій підлозі цілу ніч, хоч внизу було її місце з ковриком. Тож її відданість і любов до Назарівни велика та відчутна.

Коли почався новий період – перші кроки, собака не тямила себе від радості. Вона активно пробувала загравати до доні та показувати їй усі ігри, в які вона вміє бавитися – м’ячик, пуллер, шнурок, часом випадково штовхаючи її своїм хвостом чи зносячи цілим тілом, через що малюк падав. Ми пробували сваритись і пояснювати обом, що та як працює, та вони все ж вони мусили дійти до всього самі. Звісно, їхня вага ще пару років буде різко відрізнятись (Ніно важить 22 кг, Назарівна 10,5 кг), та порозуміння вони вчаться щодня.

У них є щоденний ритуал – коли Назарівна лягає спати, вона махає «па-па» Ніно, і та йде з кімнати спати на своє місце. Цілу ніч вона так і не повертається в кімнату, але щойно вранці почує голос малечі, – відразу заходить до кімнати з іграшкою в зубах. Назарівна радісно усміхається, кличе її «Ніні», тягне до неї ручки поміж перилами ліжечка, щоби та облизала їх. Після цього вже можна вставати, вилізати з ліжечка та йти вмиватися.

Гігієна

Звісно, не все так ідеально з наявністю цуцика вдома одночасно з дитиною. З появою малюка, особливо першого, все й так починають проварювати, прати, мити і так далі. Звісно, до собаки теж потрібно оголосити додаткові вимоги: раз у три місяці потрібно профілактично «проганяти» глисти, після кожної прогулянки мити лапи, після обробки від кліщів треба обмежити на добу спілкування з дитиною (якщо це зовнішній засіб). Варто прибирати шерсть у квартирі, а якщо малюк хворіє, то особливо уважно за цим слідкувати. Ну, і, звісно, після спільної гри малюка з псом варто мити йому руки з милом. Але нічого надреального у цих правилах немає.

Собака – це не лише вірний друг і компаньйон в іграх, це ще й наставник і захисник. Ніно слухняно витримувала роль живого манекена, коли Назарівна вчилась показувати, де є носик, очка й вушка 😉 Малеча добре знає, що песик каже “гау”, як вона п’є водичку та облизує нас, і що таким чином дає нам “цьом”. Вони радісно ганяють хатою один за одним і вчаться ділитись іграшками. Вони більше, ніж просто друзі, – вони “сестри”, і кожна вчиться чогось свого.

Тому якщо ви задумувались над тим, чи варто брати домашнього улюбленця, а саме собаку, – сподіваємось наш досвід допоміг відповісти на ваші запитання і розвіяти хоча б частину сумнівів.