Брехня й родина, частина перша. Як правильно брехати дітям

  • 1988

Уже чую свист каміння, яке летить. Що це ти, чудло, пишеш? Які брехні? Все має бути чисто й правильно. «Брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся», – каже хрестоматійна приказка. Воно то так, пані й панове, але…

Але, буду відвертим, це не працює. Малий чи великий, обман і тут, і там. Не визнавати цього – як заперечувати силу земного тяжіння: її теж не видно. Спробую систематизувати класичні, сказати б, на мою думку випадки «правильної» брехні дітям.

  1. Не розповідати їм правди про фінанси в родині, грошові стосунки.

По-перше, це нудно. Ну справді, дитина не висидить і п’яти хвилин розповіді про наші папери, які ми вважаємо цінними. Спробуйте пояснити малому синові чи доньці, що непривабливі, хай і кольорові, папірці краще від гарненьких монеток))) По-друге, це небезпечно, коли дитина знає про реальний стан фінансів у родині (аж до знаменитих «тумбочок, де гроші лежать»). Лихе не спить, як каже моя мама: злочинців ще ніхто не відмінив. Збрешіть: скажіть, що грошей менше. Ну або що вистачає. Не кажіть, де лежать. АЛЕ. Не брешіть, коли обіцяєте щось купити – мабуть, варто пам’ятати про свої обіцянки придбати омріяну дитиною іграшку (навіть якщо у кишенях «вітер свище лютий…»).

  1. Збрешіть про нашу країну

Ви певні, що справи ідуть не так? Звичайно. Я теж! Маю чимало зауважень до влади (зокрема, про знамениті фокуси із курсом нашої гривні). Мабуть, і війна могла би провадитися іншим чином, й держслужбовці працювати могли би краще… Одним словом, стан справ нас, дорослих, практично завжди не влаштовує. Але чи варто готувати дітей до еміграції? Думаю, що нам варто спочатку навчити наших нащадків любити цю землю, шанувати її до скону. А бути частиною України – це й бажати їй розвитку, добра, чи не так? І хотіти змін на краще.

  1. Порада від «Капітана Очевидності»: збрешіть про корисні речі

Діти не хочуть їсти вівсяну кашу? Обдуріть їх, сказавши, що вона смачна і ням-ням. Робити уроки чи бавитися? Не усі підлітки виберуть перше… Мусимо обманути: уроки це круто, що зробиш (хоча, лише побічно глянувши на підручники, якось відчуваєш: інколи «крутизною» і не пахне…) Мушу сказати, що із дітьми пробував чимало разів тактику правди. Приклад: давай пиши уроки в п’ятницю на групі, аби субота і неділя були вільними, зокрема і для ігор. Та це, зізнаюся, не працює. Говорив і з іншими батьками – схожа історія. Тому, скажу відверто: мусимо обманом змусити дітей робити правильно.

  1. Майте межу брехні

Є речі, де дітей не обманюємо. Фундамент мусить бути. Дід помер – він не «поїхав на довгі гостини», не «скоро приїде». Якщо бігати вперед, а дивитися назад, можна впасти – і буде боляче. Їхати до лікаря зашивати рану на чолі – буде боліти. Заштрик – це не «вкусив комарик». Зрештою, реальність сама продиктує такі фундаментальні підвалини правдивості в сім’ї.

  1. Діти все пам’ятають – і Ви свою брехню не забувайте

«Тату, а ти ж казав…» – і доводиться звиватися мисленнєво, як вугор на гарячій пательні: і справді, казав же ж… Якщо творите своє Середзем’я брехні для дітей, то мусите придумати і правила та факти, і пам’ятати їх. Ще один момент: діти з віком можуть згадати, що Ви їх обдурили. Доросла розмова про те, чому так було, буде доречною: не варто робити із дітей телепнів, вони усе прекрасно розуміють. «Тату, але ж ти колись казав, що плавати не важко, що вода тримає, а я топився, коли починав!..» – «Так, сину, але ж ти навчився плавати, а ще й отримуєш задоволення від контакту із водою…»

Так чи інакше, ми брешемо дітям, як це не парадоксально звучить, для їхньої користі, для їхнього блага. Ніхто не хоче, аби наші нащадки пропали чи були упослідженими. Ми мусимо подавати правду як гіркі ліки, як но-шпу в жовтих таблетках: користь від неї в обережних дозах.