7 порад для успішного перельоту з дитиною

  • 1885

Я за своє життя літала аж один раз і тоді Юстіка ще не було в планах – на медовий місяць із чоловіком. Тоді мені дуже сподобалося: послухала стюардесу – злетіла – випила соку – приземлилася.
Цього разу в небо нам довелось піднятися з доцею, якій без дня було 1 рік і 2 місяці. І цього разу, крім Юстинки, компанію мені склала подруга, а не коханий. Тому морально було трохи важко, але все ж легше, ніж би ми летіли тільки з малечею двоє.
Виліт був о 14:00, що плюс-мінус припадає на час єдиного і тривалого сну донечки, тому я була втішена. Але приїхати потрібно було за дві години до цього, щоб пройти реєстрацію. Тому ми поснідали, перевірили манатки, запили цицею, переодягнули малечу у все чисте і сіли в таксі.
Зі собою в мене була одна велика валіза, про вміст якої ви можете почитати в цьому пості, і рюкзаки: ерго та наплічник (ручна поклажа). Десь хвилин 10 ми сиділи на кріслах в очікуванні початку реєстрації на наш рейс. Тоді ще хвилин 30 стояли в черзі, за цей час хтось по черзі бігав приміщенням аеропорту з Юстею, бо вона дуже вже непосида стала. Особливо її приваблювали сходи на другий поверх до митного контролю 🙂

Осідлаю коня!

Перед стійкою реєстрації Юстя почала капризувати не на жарт, бо вже встигла зголодніти, тому відволікали її водичкою та соломкою, а вже в залі очікування вона отримала смачнющу цицю. Тут випливає порада №1: не кремпуйтесь годувати там, де цього потребує ваш малюк. Це зекономить нерви і вам, і навколишнім. Я на початку поїздки старалась все ж усамітнюватися, але чим далі, тим частіше годувала, де цього вимагала доця. І так нічого не видно в рюкзаку 😉
На стійці реєстрації треба було, крім паспортів та квитків, пред’явити дозвіл від батька, завірений нотаріально, і свідоцтво про народження (!). Те саме в нас попросили показати на митному контролі і спитали, чи батько залишається “на Україні”. Я відповіла, що так, хоча він лишився “в” 🙂 Порада №2: тримайте всі документи в одній папці та в легкому доступі.

Юстинка чемно чекає в залі очікування 🙂

Поївши грудного молока, настрій покращився, і ми пішли досліджувати львівський аеропорт на дружність до дітей. Взагалі в залі очікування мені сподобалося, бо вже пройшов певний мандраж після всіх перевірок (а ще я, справжня блогерка, забула витягнути телефон із кишені джинсів і тричі проходила “пікалку”: з Юстьою в ерго, без ерго та Юсті і без телефону врешті).

Дитяча зона у львівському аеропорті

У приміщенні залу очікування, крім д’юті фрі, куди ми цього разу не ходили, щоб не спокушати маленьку дівчинку, були ще різноманітні кафешки, які я помітила під час свого попереднього польоту. І – дитячий куток, на що я явно не звертала увагу, коли була бездітна. Точніше навіть кутище, я б сказала. Просто посеред залу очікування застелена каріматами-пазлами зона, в якій був дитячий будиночок, гірка, баскетбольне кільце та фітбол. Юстя трішки побігала по цій зоні без кедиків (і я за нею для контролю, хоча по периметру зони були крісла) і от вже почалась посадка. Порада №3: пробуйте “вимучити” дитину до посадки на борт, щоб вона вдосталь вибігалась і заснула.

Я посадила її в ерго (ви можете весь цей час возити малюка у візку – його не вважають багажем і забирають при вході на борт), ми пішли тунелем до нашого літачка. Порада №4: для поїздки чудово підійде ерго-рюкзак або легкий візок-тростина, слінг-шарф у дорозі не настільки зручно намотувати.
Очка вже виглядали втомленими і починалось заглядання за футболку в пошуках “діді”, отже, перші признаки подальшого сну. Ура! Я так і хотіла. Поки ми слухали стюардесу, то Юстя мирно заснула, зовсім трішки чмакнувши груди. Навіть зльоту не побачила. Хоча я ще її гладила, легенько співала, горнула до себе і погойдувалась злегка вперед-назад для точності результату. Зрубало її дуже швидко, аж ротика відкрила і відкинула голівку. Ще би, вона майже півтори години перед тим бігала на своїх двох. Чудово, що в аеропорту багато простору, бо тісноту я не люблю, відколи почала кудись ходити з дитиною.

Солодкий сон у небі

Летіли ми 2 години і 10 хвилин, з яких Юстя проспала 1 годину 40 хвилин. І то могла би ще довше, якби ми не почали йти на зниження і в динамік голосно не заговорив пілот. Було досить шумно: діти, яких було багацько, пищали та натискали заборонені кнопки, дорослі голосно реготали і ходили салоном, але на фоні загального гулу це не заважало спуняти мацьопі. Взагалі літак сам по собі гуде, що створює чудовий інтершум. Коли Юстина починала трохи крутитися, то я давала їй груди, щоб продовжити сон. Це дуже зручно робити в ергономічному рюкзаку, бо нічого не треба знімати.
На борту їсти не давали, але я взяла зі собою пюрешку броколі, ябко і соломку з водичкою. Яблука з’їли самі, броколі привезли аж під море. Це все поклала в наплічник, який розмістила під переднім сидінням, щоб можна було швидко його дістати в разі чого. Тобто на верхню поличку не клала. Воду і гарячі напої можна було взяти в стюардес, але Юстя мала свою непроливайку (звичайна пляшка з водою за 7 грн, з якої потрібно смоктати через особливість корка). Взагалі з дитиною майже нема обмежень щодо транспортування їжі, ви можете взяти навіть термос із чимось тепленьким. Змінного одягу не брала ні собі, ні їй. Порада №5: запасіться улюбленою для малюка їжею в розумних кількостях.
Місця в нас були біля ілюмінатора, діткам завжди дають такі – чудовий привілей! Ще окремо стюардеса видала рятувальний жилет для Юстинки і спитала, чи потрібно нам для неї додатковий ремінь безпеки, чи “буде в кенгурушці”. Я аж підскочила від того, як вона назвала мій ерго, і відповіла “буде так”. Просто защіпнула себе ременем під Юстіною п’ятою точкою на момент зльоту. Хоча він мені не заважав і надалі, тому летіла собі пристебнута, щоб не рухати зайвий раз сплячого пасажира.

Корисні папірці

Ще перед переднім сидінням у салоні літака було дуже багато всякої ламінованої макулатурки (різноманітні інструкції). Коли Юстя прокинулась, то на кілька хвильок нею зацікавилась, хоча я напередодні польоту спеціально придбала для неї три невеликі книжечки. Порада №6: підготуйте свіжі іграшки; бавтесь тим, що є під рукою. 

До слова, дорогою назад Юстинка зацінила бавитись шторою:

Нема чого дивитись на краєвиди 😉

А ще для трішки старших діток є ось такі розважалки в журналі. Ми з подругою довго не могли знайти сьому відмінність 🙂

Знайдіть відмінності

Останніх півгодини польоту донечка була в хорошому гуморі, трохи пальцями рухала вуха в один момент, але не плакала, навіть навпаки – реготала до сусідів. Не на жарт вуха заклало мені, чого не було попереднього разу. Ну, головне, що доні все було ок. Бо деякі діти в салоні плакали, навіть старші. Я для підстраховки під час зниження висоти періодично пропонувала їй цицю чи водичку, щоб ковтала щось, і вона не відмовлялась. Порада №7: давайте дитині пити під час набору висоти та посадки, щоб уникнути закладення вух.

В аеропорту Анталії на митному контролі була досить велика черга, але турок-митник, який махав Юсті привіт, усміхався і вимовив з акцентом “Юстиня”, зразу підняв настрій. Жінка, дитина якої закатала істерику, пройшла без черги. Наша ж доцька була чемна, тому довелось стояти, хе-хе 😀

Загалом враження від перельоту позитивні. Хочеться літати ще і ще. Мандрувати, поки дозволяє вік, відкривати для себе нові можливості. Але чому ж воно все таке дороге? 🙁