5 дурниць: як зіпсувати собі й дітям свято

  • 2548

Уже на порозі: Новий рік на порозі, Різдво в дорозі… Здавалося би, саме час провести вдалі хвилини, що плавно збіжать у дні. Та ми, дорослі, настільки дивні істоти, що можемо звести до найгіршого найліпше. Спробував кількома абзацами описати, як святкові миті пустити котові під хвоста.

Місце 5: метніться з дітьми до далеких родичів

Цьоця Зося пекла Вам «сумашечі» (як вона каже) сирники тридцять років тому. Двоюрідний по бабі дід Петро завертав худобу, поки Ви спали після безсонної з Гальков із Хаток ночі. Що ж, прекрасні спогади – та чи не варто залишити їх собі? Чи й справді діти будуть у захваті від зустрічей із Вашим минулим – особливо якщо воно уже забуло, Ви Петрик чи Ваш син? Запитання, мабуть, не стільки риторичне, скільки спірне… Але зустріч із далекими й незнаними для дітей родичами не завжди принесе задоволення всім.

Місце 4: доробити все

Не секрет: ми на роботах зазвичай живемо – дома часто їмо й спимо. І випадкові чи офіційні години вихідних – як останній день Помпеї. Цілий рік не встиг прибрати в гаражі? Не біда: на День незалежності повикидаю старі фільтри від мастил й мішок із старими паперами. Ремонт у веранді затягнувся? Що ж, новий рік у нас – свято не одного дня: не все ж байдикувати!.. А дітки можуть і зачекати. «Пограйся зі мною» он уже котрий день торочать… Але чи не втратите колегу й однодумця в синові, коли вільну хвилину не присвятите йому (той же ж гараж, можливо, є сенс прибрати удвох?) Можливо, спечений з піску з малою торт (до речі, не забудьте продегустувати: піщинки виберете із зубів потім) стане одним із ласкавих прихистків у пам’яті доньки, коли вона рушить у доросле життя?

Місце 3: хобі або «мій світ»

Напевно, кожна людина має робити те, що їй до душі. Мабуть, не кожному із нас пощастило аж так, що є на улюбленій роботі із фахом, що вибрали… Тому чи не всі мають своє захоплення. Один майструє дерев’яні меблі, той щовихідної миті біжить із вудками до річки чи озера, а хтось понад усе кохається в шахах чи садівництві… Боронь Боже, не раджу кидати своє захоплення, та все ж… Озирніться назад: а чи у захваті Ваші домашні, зокрема діти, від того, що Ви таки склали модель бронетранспортера Marder із пластмаси? Можливо (це тільки припущення, без образ), свято є для всієї родини? Радив би поділитися із сім’єю своїми захопленнями – і своїм часом теж. Свята минають швидко, часу не повернути. Дерев’яний табурет нової конструкції інколи зачекає – дитяча ж увага й повага можуть щезнути…

Місце 2: колєги й коліжанки

Іван виручив на роботі: шеф не помітив маленького промаху, догана промчала повз – хоча була вже тут… Ганна знає все про всіх – але у ритмі буднів не маю часу з нею поговорити: старий новий рік саме час перетнутися на каві… Микола служив зі мною у війську: стара традиція сходити з колєгою у міську баню – то святе… Ми всі люди, і маємо зв’язки із іншими людьми – ці контакти тримають нас на плаву, коли ведемо постійну боротьбу за виживання. Та чи не жертвуємо своїм сімейним часом, спілкуванням із дітьми заради ниток, що в’яжуть нас із друзями? І чи часом не хочемо сховатися від відповідальності бути батьками й сімейними людьми за кавою/чаєм із колегами?..

Місце 1: гнити на дивані «я відпочиваю»

Я стомився: кінець року був просто пеклом…

Зробили б ви такий звіт – померли б на останній сторінці, їй-Богу…

Корпоратив не відбив і десятини зробленого на фірму – і тому я спустошений як порожнє відро…

Яке свято?! Бодай копита дотягнути до ліжка й впасти…

Реальний світ підкидає нам неможливі завдання. І ми, усі українці й батьки-діди-брати-сестри зокрема, як можемо їх виконуємо. Звичайно, ми не залізні дроворуби й змучуємося (хоча, згадуючи казку, іржавіє й металева істота). І хочеться часом не бачити людей – хай навіть і найрідніших облич (так і крутиться на язиці дурний ще радянський анекдот про гінеколога й проститутку). Але сім’я, діти насамперед, інколи не дають нам відійти в кут і погнити там тихенько. Нащадкам, особливо малим, все одно, що Ви щойно порубали на січку конкурентів й сил махати мечем, бодай і пластмасовим, нема зовсім… Ми потрібні дітям свіжі, блискучі й повні геніальних ідей для гри. І гниття на канапі – не опція… Не кажу, що треба бігти, доки не сяде психологічна батарейка. Є межа усьому. Але чи часами не затягуємо ми комфортну мить «священного» відпочинку? Чи не робимо собі стіну із нашої змученості? Свята із рідними часто дають знаменитий привід «підзарядитися» – чи ж може так само подіяти й розмальований малими, та все ж такий затишний диванчик?..

P. S. Звичайно, вище наведений перелік не є серйозним на усі сто відсотків. Любіть, шануйте й провідуйте родичів – хай навіть і дальніх. Так само чиніть і з колегами та друзями. Знайдіть дрібку часу для себе, певна річ, і на дивані полежіть. Та не забувайте: поруч більші очі людей, які йдуть із Вами життям. Або, якщо маєте таке щастя, малі дитячі оченята тих, хто чекає Вашого приходу із роботи навіть більше, аніж мультика про свинку Пеппу 😉