Кораблі, до бою!

  • 493

Батько, що не набавився в дитинстві, може добрати свого у віці зрілішому. Разом із дітьми. Автор цих рядків переконаний: чоловіки не старіють, бо завжди грають у свої чоловічі ігри. Одна із них – «бути майстром», ліпити щось інструментами й матеріалом. Чи то старі «жигулики», отримані в спадок від діда. Або дерев’яні одоробла, які лише вкрай п’яний столяр назве табуретками.

Так чи інак, подібну пристрасть маю й я. Коли інші представники чоловічого племені ріжуться в карти чи у футбол, з охотою пиляю щось, свердлю тощо. Є примарна надія, що таке хобі «зачепить» і сина (хоча наразі, як-то кажуть, «не пішло»). Ну, поживемо – побачимо.

Перейдемо до діла. Одного разу малий захотів чергових «лего». Але то вже було не «мале пиво» – якась невелика пачка із збірними китайськими детальками. Ні, то був Суперлего – з великої букви. У наборі чого тільки не було – мабуть, не вистачало лише родичів як головних позитивних героїв, так і їхніх противників-буздуганів. Ціна «забавочки» – під три тисячі монет, які ходять в нашій частині всесвіту. Жаба задушила купувати, хоча… ні.

(фото – http://formation.majuscule.org)

Не в грошах була справа. Адже річ у тому, що син хай хоч і золотим «лего» бавиться від сили день. Потім потроху починає розбирати ті чуда техніки, що збирав він або тато тиждень (після роботи – скажу чесно, релакс ще той))). Відтак деталі потраплять у пачки, а потім плавно повзатимуть від стола для гри до підлоги, і, можливо, часом потраплять у зуби до поротяга. Одним словом, «будут сі качили», як казала моя баба.

Аби чергові «лего» не пролізли до хати, вирішив поєднати корисне із приємним. Зліпити малому корабля на скору руку із матеріалів, що були під рукою. Думав, що й син долучиться до кораблебудування, але де там! Тішився лише ідеєю та подав кілька раціоналізаторських пропозицій на стадії проектування. А от виготовлення судна юний морський інженер поклав на чорнороба-тата.

Тато, зважаючи на вічний брак часу, вирішив не заморочуватися. Хід думок був таким: корабель для гри буде простим до краю – рештою ж підсобить фантазія. Тому спочатку обрав стартові матеріали:

кілька шматків дошки із сосни,

шпажки від шашлику (так, я зберіг їх від минулого смаження м’яса – і не питайте, чому),

кілька дерев’яних основ від китайських ватних паличок (це з того ж розділу, що й шпажки),

дві старі зубні щітки, обдерті від щетини,

знайдена кілька років тому на городі кістка невідомої тварини (тоді вона видалася цікавою, терпляче чекала свого часу в пачці),

червона стрічка (бозна-звідки),

два корки від вина (мали колись піти на… а, забув на що),

обламана ручка від дерев’яного меча (куплений у Славському витвір місцевих дереворізів пережив, на жаль, лише кілька кривавих битв і був зламаний об ребра «розбійника»-тата).

З усім цим давала собі раду інструментська братія:

стара добра дрелька ще мого діда – бозна-якого року, ручна (є недолік – скривлений патрон, трохи «б’є» набік, коли свердлиш),

ножівка для металу із полотном для дерева,

рашпіль,

ніж, старі плоскогубці.

Робота над дредноутом була проста до краю. Обрізав як належить шматки дошки. Рашпилем зачистив нерівності, аби син не пообдирав руки і не загнав собі скалки в пальці. Один блок – то майбутня основа корабля. Два менших – то наче корма і ніс, де будуть іще дві гармати. Ще один довгий брусочок – абордажна дошка або… ну щось типу кудись причіпити, щоб було круто.

Прикинув, де будуть щогли майбутнього фрегата під назвою «Корабель мертвих» (таке ймення завізував малий майбутній адмірал). Підібрав свердло під діаметр шпажок і паличок (вони мали кріпити пересувні блоки корабля). Поробив дірки. Просвердлив також і кістку – вона мала бути чимось типу дракона попереду драккара вікінгів.

Із двох щіток зліпив два керма – одне зелене, інше…еее… кольорове. Дуже просто – зігнув під прямим кутом тримач щетини кожної щітки. Потім у ручці роблю дірку, щоби закріпити кермо (дзюра – під розмір шпажок).

Підготовчі роботи є. Тепер у дірки вставляємо щогли-шпажки. Позаду головного бруска ліпимо корму, на одну із паличок садимо кермо, на іншу – гармату-корок. Корма готова.

Ще простіше з носом. Малий брусок попереду, на паличку чіпляємо кістку. На іншу – велику носову гармату (корок від шампанського «Київ»). Одна із щогол-шпажок буде основою для кріплення абордажної дошки. Червона стрічка зіграє роль оснастки смертносного корабля – облиште, нам лише сорок п’ять років на двох, деталі ні до чого))) Усі блоки можна змінювати місцями, переставляти тощо.

Остання деталь – войлок для меблів на низ основи, щоби не пообдирати столів. І – перша битва. Короткий сюжет: пірати/ніндзі/особи із невідомим соціальним статусом/сепари-москалі вирішили атакувати плавучу фортецю Гарних Наших Хлопців. І заодно – забрати суперзброю, яку жадають обидві сторони конфлікту (до підвищення ця «вундерваффе» слугувала пласмасовими шпажками для їжі). Після неймовірної різні й хитромудрих бійок поганці, звісно, силоміць покинули прекрасний світ і пішли простісінько на дно годувати раків. Деталі баталії видно навіть із фото – стіл покрили уламки кораблів й останки воїнів)))

Ось така історія. Підсумуємо – маємо страшний корабель, який, втім, залишає місце для фантазії. Задоволену дитину – бо є чим гратися. І не менш задоволеного тата – бо щось попиляв-посвердлив. Так що робіть і Ви, як маєте бажання, щось подібне.