Твоя дитина – ідеальна!

  • 380

“…У моєї потужність 300 коней!  А моя ляля до ста за 6 секунд може розігнатись…  Пффф, а у нас спортпакет, ще й турбіна!”

А що, до чого тут це?! А я вам скажу! Ми, мами, так само іноді порівнюємо своїх дітей з іншими, як чоловіки машинами. Інколи вихваляємося, інколи гриземо нігті від роздратування, а інколи нібито вихваляємось, а насправді гриземо нігті, а іноді – і навпаки)) Нам цікаво, коли чужі діти почали ходити і вони скільки важили в півроку. Доки їли груди? Коли сіли на горщик? А самі чистять зуби? Вміють користуватись виделкою? Скільки знають слів у рік? А говорять реченнями у два? Знають віршики?! Люблять казки на ніч?!

Все б ок, якби ці розмови починалися й закінчувались на майданчиках, і всі мами такі – обмінялись цією життєво важливою інформацією! – “ну ок, у всіх все по-різному”; і спокійнісінько пішли варити свої каші чи ставити прання. Але покладіть руку на серце… Хто ні через один із вище перелічених пунктів не страждав? Не парився? Не дивився на свою дитину-кровиночку-ріднюшечку насуплено тихцем? Не писав на Людоньках “скільки важать ваші діти” – не гуглив “як розвивати мову в річної дитини”? Не дресирував крізь піт і сльози різні сумнівні “вміння” – і навіть… та чого приховувати правду – тут же всі свої… не підбріхував дівчатам з майданчика, щоб почуватись, як всі?

Стоп, секундочку. Переведімо подих. Хіба будь-яка із цих всіх цифр має значення? Що ми “передаємо” нашим дітям на енергетичному рівні? Чи не вчимо ми їх – мимоволі! – ставати жертвами оцінки інших людей? Не привчаємо з раннього дитинства оглядатись, а що ж там інші? І… Хіба ж інші бувають настільки однорідними, щоб всерйоз намагатись під них підлаштуватись?

Комусь завжди щось не сподобається. І у вас, і вашому малюку. Комусь “здасться” щось неправильним, і щось – неідеальним, а дещо – і взагалі жахливим. Навіть якщо ви робите все досконало – готуйтеся, до вас уже наближається якась мама із далекої від вашої Галактики, зі скептичним виразом обличчя. О, вона має вам що сказати! Має чим поділитись – і про що попередити вас! Стережіться!

Або… не стережіться, ввічливо вислухайте і повідомте, що у вас все зовсім інакше. Тільки не гіпотетичній “їй” – повідомте СОБІ. Тому що ваша дитина – ідеальна. Це – суцільна досконалість, бездоганність і правильність. У ній божественно ВСЕ, і ви маєте жити з цим, як із власним кольором очей. Який ніколи не зміниться, і ніщо на це не вплине.

Ви маєте точно знати, що ваші діти – чудові. Чудові люди теж іноді чинять не чудово, і ми – як батьки – маємо їм допомогти і підказати. Але втрачайте впевненості – вони дивовижно прекрасні. Не сумніватись, не порівнювати і не хвилюватись – у кожного свій світ, свої правила – і свої в ньому діти. А у вашому світі – ваші.

Хай вони знають, що вони правильні із самого початку. Правильні не від слова “правило” – а від слова “правда”. Вони – це правда, істина і ваші маленькі божества 😉 І ваша критика, ваше несхвалення чи осуд ніколи не принесуть їм користі. Ще раз кажу – у наших, батьківських, силах коригувати їх дитячу (незрілу ще) поведінку, дарувати їм нове і цікаве, підказувати, як краще і чому… Та й то – лише до певного віку. Але розчаровуватись у власних дітях чи хотіти їх змінити – це протиприродно.

У світі знайдеться щонайменше тисяча охочих похитнути їхню впевненість у собі; занизити самооцінку, а можливо, просто образити їх. Але якщо ми – батьки – сформуємо їхнє ставлення до себе як до чудових людей, вони зможуть не піддаватись  тиску ззовні.

Наші діти – це наші продовження. Наші подарунки долі, наші радості, наші безсмертя. Їм потрібні ми – як добра вічна сила, що тримає їх на плаву. Давайте любити своїх діток – по-справжньому приймаючи! Бачачи лише хороше! Не підрізаючи їм крил своїми “об’єктивними оцінками”. Не чекаючи від них неможливого, не підозрюючи їх у неповноцінностях, не вимагаючи від них бути кимось іншим.

Я знаю – бути батьками це важка праця, і часом життя повертається так, що у нас переплутуються всі життєві цінності. І ми чомусь починаємо сприймати своїх дітей як звичайних людей – оцінюємо їх, ображаємось, злимося. Але вони мають шанс бути особливими лише в одному домі на Землі – в єдиній точці на планеті! Поруч із вами. Ми для них ніколи-ніколи не станемо “звичайними людьми” – хоч як би вони не подорослішали і не віддалились, ми для них – творці, база, ми створили їх і їхній світ, нашими очима вони бачили вперше, нашими вухами – чули, нашими душами – відчували. Звучить це все дуже піднесено й поетично – а на ділі, все це дуже буденно і просто.

Все, що ми маємо дати дітям – якщо одним словом – це відповідь на питання “хто я?” і “який я?”.

Якщо ми хочемо бути добрими батьками – ми мали б дати їм гарну самооцінку – впевненість у своїх силах – віру в себе. Ваші діти ЗНАЮТЬ, яким поглядом ви дивитеся на них все життя – і таким же поглядом дивитимуться на себе аж до старості (або до першого болючого сеансу гештальт-терапії). Який це буде погляд – критичний, втомлений, зневірений, “попереджувальний”, роздратований? Чи люблячий, ласкавий і захоплений? Вирішувати нам! І “враховуватись” будуть саме ті “погляди”, які переважали.

Боїтеся виховати егоїстів? Вважаєте, що їх все одно “обламає” життя? Не хочете “дати вилізти собі на голову”? У мене для вас добрі новини: перехвалити і перемотивувати дітей неможливо. Розбалуваними і безсовісними вони стають зовсім не тому, що їм бракувало батьківської критики чи принижень, а тому, що, по-перше, ви не вміли ставити рамки і пояснювати правила (ставити рамки і принижувати – відчуваєте різницю?) – а по-друге, у них, вочевидь, були гарні приклади для повторювання (їхні батьки).

Гляньте на свою дитину. Скажіть чесно собі, що вам би хотілося в ньому чи ній змінити. Що вам не подобається. Що не так. І зрозумійте: всі люди наділені кожен своїм окремим, симпатичним, ароматним і пишним букетом “не такостей”. Мінусів. Слабинок. Ніхто не ідеальний. Але ніщо не заважає щиро і від душі любити цілком не бездоганних людей. Тим паче, якщо це ТВОЯ людина!

Любіть своїх малявок всякими! Вони – ваші, і вони – ідеальні у ваших очах, перетворених як фільтрами в Інстаграмі, батьківським теплом)) Ось так!