Похід у садок. Тиждень перший

  • 1294

Ну ось – нарешті! На телефоні світиться день та година – понеділок, 9 ранку. Ми з моєю 2,6-річною дитиною урочистою ходою проходимо у двері в новий життєвий етап. Пафосно, ні?)) А то ми вперше йдемо до садочка – ну, як йдемо? Несемось, бо біля сходів мама отримує перший протест, який звучить “хочу надвір!” Мар’янка ще й акомпонує – трохи голосиста у мене дівчина, що поробиш) Але про все по порядку…

Підготовка

Начиталась я фейсбуків, наслухалась порад досвідчених мам і зрозуміла – найперше до садочка треба готувати… маму! І це дійсно правда! Звісно, кожна мама переживає за своє чадо, адже пильнувала/леліяла/голубила 2-3 роки і то майже все сама, а тепер віддати комусь чужому! А як образять, вдарять, вихователі на горщик не посадять? Тому пам’ятайте – попереживайте раніше, але бажано не в той день, коли йдете в садок. Я от ціле літо непокоїлась, як то все буде, але малій жодної емоції не показала.

Дитину готувала теж – розповідала, як там класно, що дітки бавляться із вихователькою, ходять гуляти, їдять, лягають спатки, а головне – що маму не пускають, бо то все лише для діток!

Щодо практичної сторони – то треба було пройти медогляд, принести “шкребки”, перезувне, яке не ковзає, панамку для прогулянок на вулиці (пізніше ще донесла нагрудник). Наразі все, йдемо далі.

Отакий у нас розпорядок дня!

Понеділок

О 9-й ранку ми прийшли до кабінету завідувача садочка – саме вона провела нас в групу. Моє чудо плакало, на що вихователька запитала: хто тут співає?)) У групу запросили нас разом – у перший день тут так заведено, проте мам просили не “засиджуватись”. Кілька хвилин і цікавість перемогла – іграшки, діти – все ж нове для малечі! Мама тим часом надавала інформацію – адресу, контактні дані, питали також за те, як дитина їсть, лягає спати чи проситься до туалету. Вихователька робила собі помітки – я, наприклад, зазначила, що Мар’янку краще не брати на руки, бо вона не дуже любить тілесний контакт, краще заспокоювати розмовами чи відволікти увагу на іграшку. Через 20 хвилин візит закінчився, мене та маму нашої коліжанки попросили вийти. Я встигла сказати доні, що мама піде в туалет (ну чесно – перше, що прийшло в голову ;️) і скоро повернеться. На щастя, дитина не зрозуміла, що відбулось, і сліз не було. Вихователька подзвонила через 25 хвилин, попросила забрати малу, бо вона дуже питається за мамою (вона питається за мамою, навіть коли мама біля неї ;️) Для першого дня наче достатньо, доню похвалила – і ми пішли гуляти.

Вівторок

Попросили прийти о пів на 10-ту, адже наші діти й так ще не снідають. Попередили, що власне з коліжанкою в Мар’яни відносини хвилепобідні – то любляться, то чубляться, тому їх треба особливо пильнувати. Діти пішли гуляти – і забрали ми їх уже з прогулянки. Мар’яна захоплено розповідала, як вона бавилась песиком, що рухав шиєю, а на вулиці вихователька дула їм бульки. У підсумку – півтори години без мами.

Середа

Цього дня особливо нічого не змінилось, без мами – майже дві години. Тільки спитала: мама, а де ти була? Вранці, коли йшли, я їй нагадувала “план дій”: погодувати песика, поколисати лялю, зробити чай звірятам – обіцяла все виконати)

Після садка можна і побалдіти з коліжанкою)

Четвер

День змін. Нова вихователька, більше дітей. Виявляється, без істерик не минає, щоправда, мені про них не розповідали. Наприклад, перезувне дитьо несло на вулицю – просто відмовилась без нього виходити. Носила так ті босоніжки в руках, потім викинула в квітник. Зате вперше лишилась на обід – перше, друге і компот – нє, ну то дуже круто! У підсумку – 3,5 годин без мами. Сльози біля дверей групи, аби якнайшвидше вийти на вулицю.

П’ятниця

Спершу я перебувала в радісному шоці – моя дитина не плаче! Не хапає за спідницю, не падає на землю в істериці, а спокійно собі йде бавитись. Тішилась недовго – на п’ятий день візитів доню наче підмінили. Вранці вона вже плакала, щойно ми підійшли до садочка, неохоче йшла в групу, щоправда, мене відпустила – зі сльозами на очах. Забирала я теж по обіді – тому вийшло понад 3 години без мами. Вихователька сказала, що було важко, багато плакала за мною, питала, коли я прийду(

Висновки

Після тижня відвідин висновки робити ще зарано, проте бачу: що довше дитина залишалась без мене, то більше з’являлось сліз та істерик. Поки ми просто ходили на одну-дві годинки побавитись – все було добре, можливо, ще працювала цікавість до чогось нового. Відчуваю, що далі легше не буде – адже всі знають, що таке адаптація і що на неї потрібен час. Наразі ми лікуємо принесений із садочку нежить(

Для мам, які, як і я, починають водити маля в садок або лише збираються, пораджу лише одне – дихайте глибоко і зберігайте спокій! Вочевидь, легко не буде, але хто ж, як не ви, підтримає дитину в такому важливому починанні? Тому залишайте без мук совісті, не намотуйте кіл біля садочка і повертайтесь – обов’язково з усмішкою, поцілунками та словами, як сильно ви пишаєтесь своїм малюком і як сильно встигли скучити. Хіба ні? ;)️