Ви повинні ЦЕ побачити АБО Тато на пологах

  • 18060

Ми із кумом очікуємо часу, коли станемо щасливими батьками наших первістків. Дружини завагітніли майже водночас. На одне із свят сходимося поговорити: яким воно буде, те батьківство?.. Я надибав у інтернеті відео пологів. Погомонівши чарку-другу, вирішуємо подивитися, які то вони – «роди»? На екрані – страх і ненависть у Лас-Вегасі. Ледь оговтавшись від побаченого, гасимо комп. Бажання побувати на пологах якось зникає…

Кум мій так і не побачив народження первістка. Чесно кажучи, і сам якось не рвався на пологи. Чомусь мені тоді думалося: це не чоловіча робота, якось уже, даруйте за натуралізм, узяв участь. Ну а як буде дитина – то буду виховувати. Що ж іще треба?..

За тими думками й скорочував «холостяцький» вечір – дружину перед пологами поклали на підтримку. Як раптом нічний дзвінок: жінка – «Їдь! Води відійшли…» Зі швидкістю світла зібрався, плигнув у машину і дав на педаль. Хвилин за двадцять був під стінами, що бачили плачів і молитов не менше, аніж церква. Пологовий хляпнув дверима, почалося.

Опущу всі несуттєві деталі (як-от підготовка до пологів, останні напучування лікарів, що робити). Пологи почалися із переймів, і то такої сили, що аж ну! Дружині почало віднімати ноги – дитина тисла на нервові закінчення. Тому довелося мені буквально тягнути її на собі всюди і носити попід плечі. І – незчувся й, як опинився на пологах!..

Настав момент, коли вже перейми страшно, просто таки цунамної сили сповістили: синочок вийде надвір. Тим часом ми намагалися кілька разів вилізли на те знамените крісло, яке всі жінки згадують із дрижаками. Не надто виходило, якщо чесно: жінка просто «попливла», ледь не втрачала свідомість. Дяка Богові та акушерам, що з майже солдафонською «ніжністю» муштрували породіллю. Та от – почався останній процес! Моя дружина, що досі ледь ноги тягала, ланню метнулася до крісла! І все…

Я досі не можу описати, як належить усе те, що бачив. Жодні слова чи ангельські співи не опишуть вам, хлопці, то все, що відбувається на пологах. Таке враження, що ти дивишся страшне і водночас чудернацько-цікаве кіно. Час від часу тебе ганяють акушери, кличе жінка, щось ти там робиш, щось даєш і до когось волаєш коридором… Але знайте, пологовий зал – то є царство жінок, страшне і незатишне царство, і навіть бугаю без нервів там захочеться в пологах впасти на підлогу в куті та смоктати пальця…

Тим часом уже синок показує світові голівку. Але наразі то – все, що бачить лікар. Каже (якщо так можна описати ті всі слова): тужся! Жінка кричить і плаче – не можу! Якось на підсвідомому рівні (чи на свідомому (дай Боже щастя-здоров’я продюсерам дурних американських фільмів!) – бо таке бачив у кіно) водночас лікарка і я запропонували дружині дихати правильно, розмірено. Фу-у-фухаємо щосили, ледь не до гіпервентиляції легенів. Справа начебто пішла, та все ж… Малий, зараза, обмотався пуповиною. Лікарка показує мені тривожні числа – серцебиття дитини на приладі росте! ……!!!

Тим часом медсестри-акушерки починають робити таке, що й не снилося чоловікам. Рушником протягують по животу – і наче виштовхують дитину! Хай йому грець! Оце так видовисько! На той момент мої нерви майже не реагували ні на що. Якби мені тоді почали різати руку чи ногу, хіба би став зручніше… У пам’ять входить запах якогось знезаражувального розчину, що ним убивають мікроби в залі, в ум лізе усіляка дурня із «того», допологового життя…

Але – вийшло! О чудо! На руках в акушерів щось, що людину нагадує украй віддалено! Боже, що за мутант? То перша думка. Зморщене синювате тіло, череп, чаша якого нагадує обриси неандертальця, скорчені руки й ноги. Дружині нічого не кажу – мовляв, розберемося потім… Негнучкими пальцями перерізаю пуповину – момент більш ніж урочистий, та шкала емоцій вигоріла до нуля. Прибулець же ж, мов би ніц і не було, повзе тілом матері на животі, потім до грудей. Подає звуки – доволі гучні (мовляв, начувайтеся, скоро дам я вам і спання вночі, і вдень розваги…)

Ми обоє плачемо, вірніше – троє. Наш син у нас на руках. Це щастя, яке пережити просто неможливо. У ту ніч я просто вмер, поміж жінок, які робили свою людську роботу. І народився під ранок із малим. Народився татом, який став чоловіком і мусить тримати три кути в сімейній хаті.