Пригоди в Будинку із Флюгерами

  • 659

…Про цей величезний старий Будинок, що заховався у центрі Міста за такою ж старезною огорожею серед густої зелені саду, давно ніхто не згадував. Нащадки колишніх господарів сюди не навідувалися, тож Будинок уже багато років стояв пусткою. Та хоч його двері давно ні для кого не відчинялися, один гість тут бував чи не щодня…

Гостя звали Вітерець. Він страшенно любив цей Будинок, адже на його даху були встановлені чотири флюгери – то такі спеціальні пристрої, які вказують напрямок вітру. І ось наш Вітерець, коли йому набридало гойдатися у верхів’ї дерев та ганяти хмарки, влаштовував бешкети: промайне над дахом в один бік – флюгери за ним повертаються, він назад, ліворуч-праворуч – і вони крутяться. «Ффух! Нумо ще швидше!» – радів Вітерець.

А поки наш Вітерець весело забавлявся, за ним пильно спостерігав Сич. Цей птах оселився у саду біля Будинку багато років тому і вельми не любив будь-яких веселощів, шуму й гамору. Колись він спробував налякати Вітерця гучним пугуканням, щоби той більше не гостював у Будинку з флюгерами. А Вітерець подумав, що птах хоче з ним побавитися і так рвонув до нього, що ледь із гілля того не здув! Відтоді Сич його не злюбив і почав гадати, яку б це каверзу влаштувати нашому Вітерцю.

Довго думав чи ні, та якось Сич помітив, що Вітерець із цікавістю зазирає до запилючених та затягнених павутиною вікон Будинку. «Як би мені хотілося подивитися, що там, всередині! Мабуть, у будинку повно скарбів! Шкода – двері зачинені, віконця – теж. Якби була хоч шпаринка, я б витягнувся тоненькою ниточкою – і таки прослизнув би у приміщення!» – так міркував Вітерець, шмигаючи навколо Будинку.

«Друже, ти хочеш потрапити всередину? Та немає нічого простішого!» – Сич аж примружив свої круглі жовті очі, щоби Вітерець не помітив, яким недобрим вогнем вони зблиснули.

«Друже, підкажи, як це можна зробити?!» – почав просити Вітерець.

Сич перелетів із гілля на дах Будинку та всівся біля комина: «Тут трохи брудно, комин-бо давно не чистили, але це єдиний шлях, яким ти можеш потрапити туди! Колись, пригадую, мій дідусь розповідав, що бачив через відчинені вікна в кімнатах дивовижні речі. Наприклад, іграшковий корабель зі вітрилами…»

Вітерець захоплено вигукнув: «Кораблик? Оце так забавка! От би його пустити на воду та дмухнути у вітрила – він поплив би аж до моря!»

Вітерець примостився на краю комина, позазирав всередину – і лише ффух! – полетів вниз. Комин і справді давно не чистили, тож Вітерець здійняв цілу куряву із пилюки, павутиння та сажі. Коли хмара пилу трохи вляглася, наш гість побачив, що він опинився в одній із кімнат будинку. Навколо панувала напівтемрява, проте Вітерець не розгубився – кілька разів дмухнув на запилючені шибки, і ось через них уже пробилося сонячне проміння. Вітерець роззирнувся довкола і побачив лише старі меблі, прикриті якимсь рядном… А де ж кораблик?  Вітерець зазирнув до іншої кімнати – порожньо, до наступної – нічогісінько, одне павутиння.

«Обдурив мене Сич, немає тут жодних скарбів і кораблика з вітрилами. Краще буду з флюгерами бавитись», – вирішив Вітерець і майнув назад, щоби через комин вилетіти назовні.

Та що це? Хтось згори закидав комин гілляччям, та так щільно, що Вітерець не зміг вибратися з Будинку. «Я у пастці!» – загудів у комині Вітерець та почув, як на даху хихоче Сич.

«От лишенько! Як звідси вибратися?» – ледь не плачучи, бідкався Вітерець, та лише розганяюв пилюку у старому Будинку. Та от біда – вікна і двері щільно зачинені – і ніде ані шпариночки!

«А що це тут за вітрисько дме? Ти ж усю мишачу родину переполошив», – раптом почув він чийсь тихенький писклявий голосочок. Вітерець промайнув над підлогою туди-сюди. Хто це говорить? І раптом помітив, як через дірку в підлозі зазирає маленька сіра миша.

«Та от, через власну цікавість я втрапив у халепу, – почав розповідати Вітерець. – Хитрий Сич заманив мене у пастку,  тепер я ніколи не зможу вибратися із Будинку, щоби знову бавитися із флюгерами та ганяти хмарки!»

«Сич? – перепитала Миша. – Це ж давній ворог нашої родини, бо він полюбляє полювати на мишей. Тобі потрібно допомогти».

Миша на мить зникла під підлогою, а потім знову з’явилася, та вже не сама, а зі своїми родичами. Вони сіли кружка й почали радитись, як би визволити Вітерця. Довго думали, не могли нічого придумати, аж поки одна старезна миша не пригадала, як колись, у молоді роки, шукаючи поживи, драбиною залізла на горище. І там, у найдальшому кутку під самісіньким дахом, бачила малесеньке віконечко, яке колишній господар так і забув засклити…

Вітерець чимдуж рвонув на горище – йому ж бо і драбини не треба! – і справді у кутку помітив крихітне віконечко! Ффух – і наш Вітерець опинився на волі! На радощах він почав гасати довкола Будинку, та так швидко, що його улюблені забавки – флюгери, ледь не злетіли у повітря!

«Хм, та що там діється?» – здивувався Сич, що саме примостився на гіллі, щоби подрімати перед нічним полюванням. І тут Вітерець як не дмухне! Сич аж закрутився на гіллі, як той флюгер! Птах зрозумів, що його підступ не вдався і з гучним пугуканням полетів геть із саду. Миші, що спостерігали за тим з віконечка Будинку, аж у лапки заплескали! Відтоді Вітерець, хоч і знав про віконечко під покрівлею, до Будинку більше не навідувався. А якщо хочете знати, де він, подивіться угору, на флюгери. Вони завжди показують, в який бік полетів наш Вітерець!

*Передрук матеріалу повністю чи частково допускається лише з письмової згоди авторки