Як Равлик Лаврик Сороку-скрекотуху провчив

  • 93

Равлик на ім’я Лаврик був найменшенький у родині, яка мешкала на зеленій галявині у лісі. Інші лісові мешканці частенько з нього кепкували через те, що він такий повільний. А особливо дошкуляла йому Сорока: як побачить Лаврика, так і заходиться скрекотати:

«Я і в місті  побувала,

Й на базарі торгувала,

А наш Лаврик цілий день

Обходив старезний пень!»

Спочатку Лаврик на неї страшенно ображався, аж поки татусь Равлик не покликав його до себе: «Лаврику, не хнюпся через цю вертихвістку! Здається, я знаю, як її можна провчити!».

Довго татусь Равлик і маленький Лаврик мудрували, записуючи щось на листочку подорожника. А потім Лаврик гукнув до Сороки: «Гей, скрекотухо, а виходь-но на герць!».

«На герць із тобою? І як же ми будемо змагатися?», – здивувалася Сорока.

«Хто швидше промовить скоромовку, той і виграв», – запропонував Лаврик. Білобока скрекотуха відразу погодилася, бо не знала, що Лаврик добряче потренувався, щоб виграти змагання.

«Ха-а! Скре-ке-ке! Я виграю», – упевнено мовила Сорока і похвалилася:

Я – Сорока-скрекотуха,

Я тріщу усім у вуха!

Хоч півсвіту обійдеш –

Говіркішу не знайдеш!

А маленький Равлик Лаврик тим часом виліз на пеньок і швиденько проторохкотів, аж усі на галявині роти пороззявляли.

Равлик Лаврик має ріжки,

Йде повільно по доріжці.

Равлик Лаврик все встигає,

Хоч ніде не поспішає.

«А спробуй-но повтори!», – засміявся маленький Лаврик до Сороки. Та набундючилась і почала, та нічого у неї не вийшло: «Лаврик-Равлик… Ой, Равлик-Равлик… Ой!».

Присоромлена Сорока полетіла з галявини геть, а маленькому Равлику Лаврику більше ніхто не докучав тим, що він – надто повільний.

 

Ілюстрація Софії Славінської

*Передрук матеріалу повністю чи частково допускається лише з письмової згоди авторки