Грицева шкільна наука, Або як підготувати дитину в 1 клас

  • 1060

До 1 вересня залишилося якихось три літні місяці. І батьки майбутніх першачків уже (а дехто, упевнена, не один місяць) мордують себе запитанням: Давати/не давати до школи? Що треба вміти/знати/мати? А в котру школу?.. Цей перелік можна продовжувати. Повірте, я знаю, бо лиш два роки тому ми йшли із сином у перший клас.

Скажу чесно, найбільше я істерила через школу. Постійно діставала чоловіка: ану як з усіма тими тестуваннями, які школа влаштовує влітку для майбутніх першачків, наша дитина залишиться взагалі без школи і ніхто нас не візьме за учнів…

Як ми обирали школу у Львові (при тому, що живемо за містом і щодня доїжджаємо – так, ми такі собі «доїжджєючі») та чим керувались у виборі, – тема для окремого матеріалу. Скажу інше, за цими шкільними виборами ми трохи забули про вступні тестування. І це добре! Не мордуйте дитину, бо вона у вас і так мудра, не лякайте її, бо толку з того не буде. Чому? А тому, що дитина має бути передовсім готова морально до школи.

Тому сьогодні розмова із пані Ольгою – вчителькою початкових класів із 35-річним досвідом навчання саме найменших учнів. (Навмисне не вказуємо школи, де вчителює пані Оля, бо в нашому випадку це не важливо.) Вона нам і розкаже, як ТРЕБА і як НЕ ТРЕБА, готувати дитину до першого походу до школи.

– Пані Олю, зараз Ви закінчуєте перший клас, уже увосьме, якщо не помиляюсь?) – Так, на осінь укотре піду у другий клас. (Сміється)

 Не набридло, коли щоразу одне й те саме?

– О, ні! По-перше, наше міністерство не дає нам засумувати – постійно якісь зміни, по-друге, з новими дітьми щоразу по-інакшому. Мушу сказати, якщо порівнювати дітей з мого першого набору, п’ятого та теперішнього, вже восьмого, – це зовсім інші реалії, інші учні.

Колись не було мобільних телефонів, тепер кожен мій першокласник уміє користуватися не просто мобільним, а й планшетом, ноут-буком, ну, принаймні ввімкнути його, запустити іграшку, подивитись мультик. Нині діти більш розвинені в технічному плані, якщо можна так сказати, технічно підкуті. Водночас теперішні діти більш обділені спілкуванням з батьками. Частково це спілкування їм замінили ті самі телефони й планшети. На жаль, у батьків – а це нещодавні наші учні – матеріальні клопоти стоять на першому місці. А страждають діти – їм бракує живого спілкування.

– Таке класичне запитання: то що ж мусить уміти майбутній першокласник?

– Скажу так, фактично кожна школа організовує підготовчі заняття для майбутніх учнів, де можна дізнатись про вимоги. Але якщо говорити про державні школи, то так, перед першим класом передбачене тестування учнів, де перевіряють їхні навички. Це для того, щоб побачити, чи не відстає дитина у розвитку. Проте жодні тести не мають права вимагати, щоб дитина, йдучи до школи, вміла читати та писати. Ні.

За програмою, діти мають:

  • Чути у слові звуки і викладати звукову модель – твердий приголоcний, м’який приголосний, голосний. Це іде від того, що вони чують. Для тих, хто ходив у дитячий садок, це не проблема. Вони все це там роблять.
  • Рахувати в межах десяти і у зворотному порядку. Добре, коли дитина впізнає і розрізняє цифри. Тоді дитині легше буде засвоювати матеріал. Але це не обов’язково.
  • Читати? Програма не вимагає, бо навіщо ж тоді «Буквар»? Ми починаємо вчити у першому класі від букви «а» – найперша буква, відтак кілька голосних і тоді приголосна «ем». Далі починаємо зливати їх, бо ж правильно зливати букви методом протягування. Чесно, кожен вчитель вам скаже: легше навчити дитину, ніж перевчити її. Неправильно, коли дитина читає: м, а – ма, називає, треба методом протягування, приспівування –м-а! Є спеціальна методика. Тому не вмієте навчити правильно, краще не вчіть.
  • Писати? Ні. Скажу більше. Заборонено писати писані букви. Бо є певна методика. Не всі батьки її знають. Якщо дитина дуже бажає щось писати – нехай друкує букви! Дивіться попередній пункт – легше навчити, ніж перевчити!

Вміти читати програма від дитини не вимагає. Писати? Заборонено писати писані букви. Можна лише друкувати літери. 

– Зрештою, якщо дитина все умітиме, то що вона робитиме на уроці?

– А я вам скажу: буде нудитись на уроці, їй буде не цікаво, почне гратися та заважати іншим.

– То що ж, тоді нічого не робити?

– Ні, робити. Якщо говорити про якісь конкретні навички, то приділіть увагу рукам дитини, точніше її кисті. З тим у багатьох першокласників є клопіт. Щоб розвинути кисть – дуже добре влітку перед школою – розфарбовувати. Що більше, то краще. Також є вправи різні, можна м’ячиком у повітрі (такого добра є багато в інтернеті). Але увага – припильнуйте, щоб дитина правильно тримала олівця. От мої теперішні дітки. Із 15-ти 5 на початках неправильно тримали ручку. І досі їх поправляю: «Візьми правильно олівець чи ручку». І не всі діти перевчаться.

Далі ножиці – навчіть дитину правильно їх тримати і вирізати по прямій лінії, контролюйте, як діти тримають ножиці. Пластилін – у школі за програмою ми дуже мало ліпимо, у садочку багато ліплять. Так теж добре розвивається дрібна моторика, потрібна для писання.

Дозвольте дитині малювати, вирізати, наклеювати, ліпити. Займайтесь із дитиною граючись.

Щоб ви не робили, не змушуйте дитину, не влаштовуйте їй справжніх уроків. Грайтесь із дитиною. Бо ж навіть у першому класі під час занять багато ігрових моментів. Тільки і часом діти звикають до процесу навчання, до того, що так треба.

Але найголовніше – психологічно підготувати дитину.

– Як саме?

– Насамперед говоріть якомога позитивніше про школу. Не згадуйте свій негативний досвід. Часто батьки розповідають, якщо не дитині, то іншим дорослим якісь не зовсім приємні для них речі зі школи, а майбутній першокласник це слухає. От, як, на вашу думку, він починає сприймати школу? Вашій дитині досить того, що вона бореться зі своїм власним страхом. Бо ж школа для неї – це невідоме, нове. Діти ж зазвичай нового бояться.

Велика проблема – коли у сім’ї є старша дитина, вона погано вчиться і батьки її сварять. Тоді менша дитина боїться йти до школи. Зрозуміло, вона думає, що її так само будуть сварити, коли вона буде ходити до школи.

Тому не лякайте дитину: ось ти не вмієш читати, ось підеш до школи, там тобі буде. Краще станьте зразком у поведінці. Дитина, яка бачить, що батьки читають, сама буде швидше читати, ніж та, батьки якої сидять перед телевізором.

Не лякайте дитину. Говоріть якомога позитивніше про школу.

Пояснюйте дитині – не все вийде відразу, але буде ще один урок і ще один, ніхто тебе сварити і карати не буде.

– А відрізняються у класі діти, які ходили в садок, і ті, які там не були?

– Дітей, які не ходили в садок, видно відразу. Особливо тих, які не мають братів і сестер. Тому якщо не в садку, то на вулиці вчіть дитину спілкуватися з однолітками, з дорослими. Щоб вона вміла йти на поступки, а не робити тільки так, як вона хоче. Привчайте дитину ділитися, поступатися, не сердитися, допомогати іншим, бо інакше дитині дуже важко психологічно вжитися в колективі. Особливо дітям, які не ходили у садочок.

У 1-му класі це дуже велика проблема – дитина хоче робити винятково те, що вона хоче. Боремося із цим))

– А от, коли батьки сумніваються, чи давати своє чадо до школи…

– Ну, побутує така думка: якщо в дитини випав перший зуб – фізично до школи вона готова. Хоча більшість учнів дивиться на мене беззубими усмішками вже у другому класі)) Що ж до інших ознак, то я б радила батькам зважати на інше. На те, чи має бажання вона вчитися: якщо хоче писати, читати, цікавиться буквами і цифрами, як бачить, що старша дитина йде до школи, теж проситься з братом чи сестрою, у магазині просить купити їй олівці, зошити, фарби, – це все ознаки готовності вчитися.

Якщо в дитини випав перший зуб – фізично до школи вона готова. Якщо виявляє бажання вчитися (цікавиться буквами і цифрами, у магазині просить купити їй олівці, зошити) – готова й морально. 

Коли дитина часто хворіє, батьки вважають, що треба зачекати. Гадаю, що це не правильно: дитина буде хворіти і в садочку, і в школі. Звичайно, ми не говоримо про якісь серйозні хвороби. Гірше, коли дитина рік просиділа в садку чи пробула вдома, а потім ніби мамуся чи старший дядько поміж меншими дітьми. Психологічно для дитини це важко. Та й нецікаво самій дитині, бо ж цей рік у плані розвитку не стояв на місці.

– Про щось ще ми забули запитати?

– Ще є така важлива річ, як самобслуговування. Наприклад, уроки фізкультури – діти мусять уміти себе обслуговувати: вміти зав’язати шнурівки на кросівках чи на змінному взуття (або ж доведеться купувати на липучки), розстібнутись, зняти верхній одяг, вбратися у штани, светр.

Харчування – ще одна важлива тема. Обов’язково навчіть дитину снідати. А з початком навчання годуйте дитину вдома. Інакше ви зіпсуєте дитині шлунок. Повірте, у школі одна дитина того не їсть, бо не любить. Інша – через хворобу не їсть. А вчитель примушувати не має права.

А от чого діти вчаться найшвидше, то що таке перерва. Це вони дуже швидко розуміють, тут довго пояснювати не треба)))

 

На цьому нашу розмову закінчуємо. А висновки, шановні батьки, робіть самі. Ви ж – люди дорослі))