Грудне вигодовування: гейм овер!

  • 1406

Я планувала годувати Віку аж до самовідлучення, а головне – отримувала від цього купу задоволення, але як казав Леонід Кравчук, – маємо те, що маємо: наше ГВ завершилося у рік і дев’ять місяців.

Я не вірю, що рівно у 12 місяців склад молока стає іншим чи що після року годувати – не корисно. Ще й як корисно, адже ГВ – це не просто “їжа”, а й вітамінний коктейль індивідуально під вашу дитину, знеболювальне, імунітет (і ще купа всього) – а до того ж психологічна підтримка і зв’язок з мамою. Якщо я вдруге стану мамою, теж годуватиму якнайдовше – і я впевнена, що це правильно. Але у кожної мами є власний баланс між потребами дитини і власними потребами, свій я опишу нижче. Отож! 

Мені досі не віриться, що Добі вільний 😉 Хоча – чого тут теревені розводити – я годувала доти, доки мені було в кайф (рік і дев’ять місяців). Десь після півтора року годування мене стали трохи напружувати жахливі ночі – через безкінечні нічні годування. Якби в мене були  хоча би більш-менш “повноцінні ночі” – хтозна, може, я б годувала Віку до 10 років : )

Скажу чесно, я відлучила Віку не дуже “по феншую” і не дуже за правилами. І не раджу так робити всім вам, але готова поділитися своїм досвідом: хай не ідеальним, але який є.

Поїхали! Перше та найважливіше, що я хочу сказати про ГВ (і про припинення ГВ): досить вигадувати відмазки (і у передусім – для себе самої). За роки вагітності й мамства я відчула на собі цей тиск “мамської відповідальності” у всій красі, коли просте поняття “бо мамі так хочеться” – це звучить як привселюдне зізнання в теракті. Мамі хочеться, мамі не хочеться – мама людина – і мама нікому нічого не винна, і кожна з нас  зі своєю дитиною вже якось розбереться сама. Тому мене практично не мучить совість за мої фейли – я вважаю себе хорошою мамою.

Грудне вигодовування, ти було класним і особливим етапом у моєму житті, і якщо не враховувати старту (з купою проблем), то решту – 21 місяць – ти приносило мені одне задоволення. У мене не було лактостазів, не було нестачі молока, ми з малою обожнювали процес, Віка добре набирала вагу, ми могли спокійно подорожувати хоч машиною, хоч літаком, легко переносили різні трабли і стреси, одним словом, ГВ – ти було для нас паличкою-виручалочкою! 

Але одного вечора (як пишуть у трилерах – ніщо не віщувало біди) Віка вперше за всю нашу годувальну кар’єру крізь сон вжерла мене так, що я ревіла півночі й мазалась Траумелем. Звісно, на дитину за таке злитися я не можу (вона ще мала, та й це було ненароком) – але травмовану грудь я не могла змусити себе давати їй ще кілька днів. І вирішила, що це знак – пора. Пора зав’язувати. Тим паче, що кількасотразове висіння на грудях кожнісінької ночі останні кілька місяців добряче вибивало мене з колії. Я пробувала різне: і спільний сон (само собою) – але у мене якісь замалі груди чи крива спина, чи ще щось там – я завжди прокидалась під час нічних годувань, а крім того, спати доводилося надзвичайно незручно, і мене дуже боліла спина, постійно.

Загалом, скажу так: чи могла я якось викрутитися із ситуації і налагодити годування, що би там не було? Так, напевно. Але я просто не захотіла. Чи думала я про те, що моя Віка буде менш здорова – більш психічно нестабільна – чи відчувала вона величезний дискомфорт під час відлучення і чи відкладеться він десь у її підсвідоме? Звісно, що думала  – я думальщик ще той, 80-го рівня зацикленості, – але напевно, це був той випадок, коли ти вже все, “done!” – як кажуть англійці.

Отож, останнє вечірнє годування і останнє годування взагалі! До цього часу я десь місяць годувала Віку лише вночі й на нічний сон, ну інколи ще на денний (у ті дні, що я залишалась вдома – я працюю 2 дні на тиждень, і якщо вона не засинала у візку на прогулянці). Годувати її на сон – це було жирнезним плюсом, тому що вкладання займало 5-15 хв., без казок, без ритуалів, у будь-якому місці й у будь-який час, ти собі тим часом у фейсбуці зависаєш чи книжку читаєш. Супер!

Я намагалась не годувати її просто так – та й “вимог” у неї вже практично не було – я хотіла до 2 років звести наші годування лише до нічних. Але вийшло трохи інакше, і плавного відлучення не вийшло. Віка досить важко це перенесла. Я ж уже за другий тиждень повністю увійшла в “довагітну” форму. І дуже добре почувалась.

А тепер – практичні нюанси з мого досвіду:

ЩО РОБИТИ З ГРУДЬМИ?

Я не робила рівно нічого. Вони поступово (за 1-2 тижні десь) стали практично “безмолочними” – без пігулок, без перев’язувань та інших тортур. Я читала книгу “Грудне вигодовування: секрети і секретики” – і, за тими рекомендаціями, лише раз злегка підцідила груди, десь на 2-3 день, коли вони вже трохи занадто набрали. Але зцідила дуже трошки – мілілітрів 20-30, щоб усунути дискомфорт, і все. Далі вони дали раду собі самі.

ЩО РОБИТИ З ДИТИНОЮ?

Моя подруга відлучила малого “на раз-два-три” – без скандалів і плачів, а от Віка дівчина у нас емоційна і чутлива, тож близько тижня (ТИЖНЯ, КАРЛ!) вона ридала вночі по 3-4 рази, ну і на сон звечора. Оскільки вона вже вміє говорити, це було особливо важко: вона просила, плакала, бігала за мною. Я часом ледве стримувалась від бажання поревіти разом з нею(( Але я  не хотіла збивати її з пантелику (раз вирішила відлучити – то відлучити до кінця) – і обманювати теж не хотіла. Тому не розповідала байок, не мазала нічим страшним груди, не тікала нікуди від неї, а просто твердо та спокійно пояснювала, що вона вже доросла – і грудей  більше не отримає.

Не знаю, правильно це чи ні, але коли вона істерила за грудьми, я не відволікала її чимось іншим (мені здавалось, що наступного разу вона все одно повернеться до цієї теми і ще більш агресивно, адже не розумітиме, чому так сталося). І просто торочила, що все: вона вже доросла, а от Данило теж дорослий і не їсть грудей, і Аня доросла, і Дарчик дорослий (вона на це задумувалась трохи зазвичай), а от Ярема ще маленький, тому їсть груди. Ще казала, що от вона доросла – і за це ми даємо їй їсти мед, ізюм, груші (вона все це обожнює) – а маленькі дітки, що їдять молочко, не можуть всього цього їсти. Типу перераховувала їй бонуси нового становища – ну принаймні, намагалась))

З тим “доросла” у мене вийшов фейл, про який я підозрювала із самого початку, але процес вже було не зупинити: вона собі засікла з першого ж разу, що вона “дойосла” і тепер багато “дорослих” задоволень – на зразок кави чи вина – викликали у неї в голові сумбур. Коли я це второпала і намагалась якось змінити ситуацію (типу не “доросла” – а “більша”, “велика”) – було пізно. Тому я тою “дорослістю” трохи збила малу з толку, на жаль, про що шкодую.

Десь 2 тижні сліз пережити мені допомогла моя мама, яка вартувала з Вікою вночі (Тарас, як на зло, був тоді у відрядженні) – мені було трохи легше, бо я могла трохи поспати. Ну і коли подразник постійно маячів на горизонті, Віка часом не могла ніяк розциклитись, тому мені було корисно пропадати з обрію на пару годинок. Але на довше – я боялась Віку якось травмувати: тут груди забрали, ще й мами нема, ну взагалі!

ЩО ТАМ ЗІ СНОМ ПІСЛЯ ВІДЛУЧЕННЯ?

Сама не вірю, що це сталося – але після перехідних 1-2 тижнів сон став ну майже НОРМАЛЬНИМ!  Віка досить добре спить, хоча все одно прокидається 1-2 рази за ніч, зізнаюся чесно – перші тижні ми давали їй рідку манку (хоча це трохи не комільфо, а може, й не трохи, але вона вночі прокидалась і кричала “дати кафку” – тож, щоб не загострювати ситуації, ми давали їй ту  “кафку”; тепер даємо якесь питво. Зуби – це правда – ніхто не скасовував, от останній тиждень все одно паскудно спить (але все одно, ліпше, ніж до відлучення).

А ще ми переселили її в окрему кімнату – і наше з чоловіком життя забуяло новими барвами – і серіалами 😉 На наше здивування, переселилась вона дуже легко – почувається у своїй кімнаті добре, не плаче, до нас не проситься – ну принаймні поки що. Далі буде видно.

ЯК ВКЛАДАТИ ДИТИНУ СПАТИ БЕЗ ГРУДЕЙ?

А от з чим реальна жо** – це з вкладаннями! Я запровадила ті всі ритуали – о 9:00 вона вже у піжамі, з тепленьким м’ятним чайком, сита й покупана. Ми зачиняємося в її кімнаті з приглушеним світлом – і невимушено (ну ТИПУ – бо іноді для втомленої мене чи чоловіка, це як котити тонну каміння під гору, ггг) – так-от, “невимушено” граємося собі, читаємо книжечки, складаємо іграшки, вона завжди така бодрячком ще, але вже потроху тре очі й позіхає. Ніхто в ліжко її силою не пхає, все так ненав’язливо, але розмовляємо тихо, як в бібліотеці))))

За півгодинки таких церемоній вона вже сама вилазить у свої ліжечко, крутиться там, товчеться, але лягає, накриваємо її ковдрою, і що є витривалості співаємо упівголоса різних красивлющих колискових…. Кого я брешу – ми співаємо Тумбалалайку, принаймні перші 15 хвилин! Бо вона обожнює цю пісеньку, і якщо намагається тихцем переключитись на щось інше, з під-ковдри лунає тихо, але твердо: “Тумбандя!” – і  все. Я то хоч слова знаю, а як наш тато витримує співати одне-єдине слово по 20-30 хвилин, не знаю 😉 Так-от, десь 20-30 хв. завивання Тумбалалайки -і наша тумбандя міцно спить, а ми біжимо дивитись “Вікінги”!)))

Загалом вкладання займає десь годину – і його мінус, крім часозатратності, ще й те, що після години такої атмосферки ти вже виповзаєш сам мало не в анабіозі. І засипаєш на перших трьох хвилинах серіалу, тому про наше розгульне окреме серіальне життя я трохи дофантазувала 😉

МАМИНА ФОРМА

О, це теж цікавить всіх мам – форма грудей. Поки що все добре, десь так як було до вагітності, але я обливаюсь холодною водою періодично і стою в планці раз на день. Хоча я десь читала, що після першої дитини груди відновлюються на 100%, тому аж дуже не переживаю – та й, зрештою, для мене це не настільки важливо, якби форма зіпсувалась, я б не робила з того хтозна-якої трагедії!

Одним словом, крізь терни до зірок – і тепер я вже не годуюча мама, і знаєте, що? Напевно, я відлучила Віку вчасно – хай не зовсім за рекомендаціями ВООЗ, а за рекомендаціями мами Даші)) Бо почуваюся прекрасно – і навіть не дуже ностальгую за цим прекрасним періодом (він у нас справді був прекрасним і дуже щасливим). А я любитель поностальгувати 80-го рівня!

 

Всім щасливого і легкого відлучення! А ще – довгого і успішного годування!